Без права на забуття

    11 квітня кожного року відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Друга світова війна наближалася до свого фінального завершення, але не всім судилося дожити до цієї події. На території нацистської Німеччини, її країн-союзниць і на окупованих ними територіях діяло (крім в'язниць, гетто та т. П.) 14 000 концентраційних таборів. В'язнів нацисти спалювали в печах крематорію (часом заживо), труїли в газових камерах, катували, гвалтували, морили голодом і при цьому примушували працювати до повної знемоги; у ув'язнених брали кров для солдатів вермахту, проводили над ними медичні експерименти, відчували на людях нові препарати.

      У 1937 року у восьми кілометрів від міста Веймара - культурного та духовної центру

Німеччини, з яким пов'язані імена Гете, Шиллера, Баха, Ліста, - фашисти побудували концтабір Бухенвальд. Першими жертвами цієї "фабрики смерті" стали німецькі комуністи і соціал-демократи. Загалом у концтаборі містилися представники 32 національностей з 18країн.

   З літа 1940 року тут запрацював  крематорій. У таборі  було 52 основних бараки. Кількість охоронців  досягала  6000 осіб. У вересні 1941 року неподалік табору були розстріляні перші радянські військовополонені.  Щодня тут гинули тисячі людей: їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом.     

  Згідно з оцінками, близько 50000 людей загинули в  Бухенвальді — переважно євреї та політичні в’язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани. А своєрідним девізом   Бухенвальда став вислів Цицерона, який «красувався» на головних воротах «Jedem das Seine» – «Кожному – своє». Над ув’язненими із Радянського Союзу фашисти знущалися із особливим задоволенням. Для них був призначений спеціальний загін, так званий «малий лагер», який складався із 12 бараків, пристосованих конюшень, де утримували 28 коней. 

А для в’язнів були розміщені нари  в 3-4 поверхи і утримували 750 полонених.  100 чоловік гинуло щодня. Тіла загиблих  ув’язнені виносили на ранішню перекличку лише задля того, щоб отримати нікчемну порцію їхньої їжі, яка складалася із невеличкого окрайця черствого хліба.

    Серед ув'язнених Бухенвальда були люди, які попри недоїдання, тяжку працю і звіряче поводження з боку есесівців знайшли у собі сили для  організації  підпілля і підняття збройного повстання. Слід зазначити, що підпільні організації  в'язнів  діяли в багатьох концтаборах. Проте  збройне повстання підняти вдалося лише у Бухенвальді. У підпіллі діяло - 178 бойових груп. Третина їх - це з Радянського Союзу. Інші - німці, австрійці, французи, югослави, голландці, чехи, словаки, поляки, іспанці, бельгійці, італійці.

        На час повстання 11 квітня 1945-го року серед ув’язнених було 4380 громадян СРСР, серед них значна частина українців     (3800 поляків, 2900 французів, 2105 чехів, 1800 німців та понад дві тисячі представників інших національностей).

       В березні 1945 року німецьке командування й основна частина охорони втекли з табору перед загрозою бути схопленими американськими військами. Тоді, безпосередньо перед прибуттям американців, на території Бухенвальду (найбільшого концентраційного табору) спалахує збройне повстання, організоване силами самих ув'язнених. Коли в концтабір Бухенвальд увійшли американські війська, повсталі вже перебрали на себе контроль над табором смерті, над табором було піднято червоний прапор. 11 квітня — день входження американців на територію Бухенвальду — і був прийнятий як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів».

Тоді від неминучої смерті було врятовано майже сто тисяч полонених, а згодом визвольна хвиля покотилася далі…були звільнені концтабори Заксенхаузен, Дахау, Равенсбрюк та інші.

     З року в рік, погожого весняного дня 11 квітня, ми з тривожним трепетом в душі приходимо туди, де колись височіли страхітливі мури концтаборів, розташованих на території України: «Сирецький», «Бабин Яр», «Дарницький». В цей день Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли тяжкий шлях через фашистські табори, віддає данину скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в концтаборах.

Равенсбрюк

   Із 14 033 німецьких концтаборів найбільшим і найжорстокішим жіночим табором був Равенсбрюк (KZ Ravensbrück). Тут «цивілізована» нація арійців не тільки використовувала рабську працю ув'язнених, не тільки знищувала людей, а й ставила медичні експерименти на жінках. Тут існувала школа жіночих наглядачів, які навчалися звірству на живих людях. Тут було пекло на землі. Концентраційний табір Третього рейху Равенсбрюк розташовувався на північному сході Німеччини в 90 км на північ від Берліна близько однойменної села, зараз стала частиною міста Фюрстенберг. 

   Існував з травня 1939 до кінця квітня 1945 року. Був визначений як «охоронюваний табір ув'язнення для жінок». Кількість зареєстрованих ув'язнених за весь час його існування склало понад 153 тисячі осіб. За даними німців в таборі загинуло 28 тисяч в'язнів, за даними англійців - близько 90 тисяч. Реально число загиблих знаходиться в межах 40-42 тисяч чоловік 40 національностей.

Майда́нек (пол. Majdanek, нім. Konzentrationslager Majdanek) — в часи Другої світової війни німецький концентраційний табір та табір смерті на території Польщі, приблизно 4 км від центру міста Люблін — близько 86 км від українського кордону в Ягодині (близько 116 км від Рави Руської). Створений згідно з наказом Г. Гіммлера від 20 липня 1941 як табір для утримання військовополонених.

  

   Через Майданек пройшло близько 300 000 в'язнів з 26 держав, з них багато євреїв, поляків, значну кількість також складали українці, росіяни і білоруси (головним чином радянські військовополонені). Вважають, що у таборі було вбито 80 000 осіб. Радянська історіографія подає інші цифри — 1 500 000 в'язнів, з них 360 000 жертв.

 У момент заснування Майданек було розраховано на 50 000 в'язнів, на початку 1942 року розширено, вмістимість табору зросла в п'ять разів. Табір мав десять філіалів і декілька власних виробництв. Винищення людей проводилося з квітня 1942 року з використанням газу Циклон Б. Майданек — один із двох таборів Третього рейху, де використовувався цей газ (інший — Аушвіц). Крематорій було запущено у вересні 1943 року.

Саласпілс - табір смерті на території окупованої нацистами Латвії, під час Другої світової війни призначений для масового знищення людей. 

   

  У ньому містилися радянські військовополонені, а євреї з Франції, Чехії, Польщі та антифашисти з Німеччини. Він також став центральним табором для всієї східних окупованих територій. Перебував в 18 кілометрах від Риги з жовтня 1941 року до кінця літа 1944 року. Належав до числа зразкових фабрик придушення і знищення особистості.

    Найбільш сумну популярність цей табір отримав через окремого утримання дітей, яких потім стали використовувати для відбору крові для німецьких поранених солдатів. Щодня, у кожної дитини забиралося до півлітра крові, внаслідок чого діти швидко гинули. Це не був табір знищення, такий як Майданек або Освенцим, з газовими камерами для одночасного вбивства більшого числа людей, і крематоріїв для спалювання трупів із заздалегідь прорахованою продуктивністю, так званих «фабрик смерті». Але в нього люди посилалися тільки з однією метою - щоб вони вмирали болісною смертю.

  Про дитячий табір смерті Я. Голяков у 1972р  написав пісню «Саласпілс», музика: А. Тимошенко, Е. Кузинера

Захлебнулся детский крик

И растаял словно эхо.

Город скорбной тишиной

Проплывает над землёй,

Над тобой и надо мной

Шелестит листвой платан

Над гранитною плитою

Он убитых пережил,

Он им верность сохранил.

Здесь когда-то лагерь был

Саласпилс.

Не несут сюда цветов,

Здесь не слышен стон набатный.

Только ветер много лет,

Заметая страшный след,

Кружит фантики конфет

Детский лагерь Саласпилс.

Кто увидел- не забудет.

В мире нет страштей могил,

Здесь когда-то лагерь был,

Лагерь смерти Салоспилс.

Саласпилс.

На гранитную плиту

Положи свою конфету.

Он, как ты, ребёнком был,

Как и ты, он их любил.

Саласпилс его убил,

Саласпилс.

  Про нацистські табори смерті існує велика кількість літератури. Ми радимо прочитати такі книги, як «Майданек у всій Вічності» (нім. Majdanek in alle Ewigkeit) Йосефа  Ґідеона Бурґа, «Концентрационный лагерь Майданек. Исследования. Документы. Воспоминания», «Жизнь вопреки. Стратегии выживания в нацистском женском концлагере Равенсбрюк (1939-1945 гг.)» Аристова Станіслава  Васильовича. Джеремі Дронфілд «Мальчик, который пошел в Освенцим вслед за отцом».

     За роки Другої світової війни через табори смерті пройшли понад 20 мільйонів осіб з 30 країн світу, з них 5 мільйонів — громадяни Радянського Союзу. Приблизно 12 мільйонів чоловік так і не дожили до звільнення, серед них — близько 2 мільйонів дітей.     

   Сторінки минулого не треба забувати ніколи. Важкий шлях пройшло «покоління війни» - голод, тяжка, виснажлива праця та багато інших випробувань. Ті, що залишилися в живих, сьогодні згадують минуле з болем. Скупі сльози навертаються на очі вцілілих сьогоднішніх ветеранів, а в серцях відлунює тривожне «головне, щоб це більше не повторилося!», «Щоб не повторилося ніколи!».