Ювілей бібліотеки

 

Бібліотека – мудре слово, 
Прийшло із глибини віків.
Тут книги в затишному домі,
Дають знання з усіх часів.
Із покоління, в покоління,
В сім’ї традиція вже є – 
Йдемо сюди набути вміння,
І серце втішити своє.

 

   На Русі здавна вважалося, що в будинку без книг, як без вікон - темно. Книгу у нас люблять, книгу цінують, їй віддають належну хвалу, а бібліотека - храм книги. У Всесвітній день бібліотек Коблівська центральна бібліотека відсвяткувала  свій 70-тирічний ювілей.

 Ювілярку та її працівників привітали почесні гості та читачі, які завітали з подарунками на свято.

З літописом життя бібліотеки, з визначними подіями, які відбулися в неї,  познайомила присутніх директор КЗ «Коблівська публічна бібліотека»  Резніченко Лариса Валентинівна. 

 На святі звучали привітання, пісні, сценки. Бібліотекарі центральної бібліотеки провели цікаві вікторини серед працівників книгарні.

Дорогі друзі, колеги, гості! Від щирого серця ще раз вітаємо вас з ювілеєм бібліотеки, а також з Всеукраїнським днем бібліотек!

Забуттю не підлягає

 

 Народ єврейський! Славний!
Не втішать тебе я хочу.
Кожен хай тут слуха:
в цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха,
Я хочу силу, силу оспівать,
безсмертну силу твого духа.
П. Тичина

Кожного року 29 вересня за рішенням Верховної Ради України в школах нашої держави проводяться уроки пам’яті. У цей день 1941 року нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість з яких були євреями. Серед невинно закатованих були тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, який знову і знову нагадує, як важливо запобігати насильству та берегти мир.

   До Дня пам'яті жертв Бабиного Яру  в бібліотеці оформлена  книжкова виставка - бесіда "Забуттю не підлягає".Користувачі бібліотеки  ознайомились з маловідомими сторінками історії та переглянути ілюстрації-спогади очевидців трагедії Бабиного Яру.

    Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода

    Бабій, тому за його прізвищем назвали яр; інші стверджували, що до 1917 року там стояв маєток поміщика на прізвисько Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометра. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів.

    19 вересня 1941 року після 78 днів оборони радянські війська залишили м. Київ. У цей же день німецькі війська вступили в місто.

Смерть і насильство приніс німецький «новий порядок». Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, – їх знищили вже 20 вересня. А починаючи з 22 вересня, до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням. 28 вересня в місті з’явились оголошення, які наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук’янівського цвинтаря. Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.

Пройдуть роки, але ніколи не забудуться криваві злочини нацистського
«нового порядку»: страхіття гітлерівських концтаборів, масових розстрілів,
душогубок, убивств.

Народе, що дав геніїв великих,

Народе, що несеш із світових глибин

Високий чесний дух серед обмовин диких,

Низький тобі уклін!

Нас хліб живив один, одні поїли води,

Ділили, як брати, ми радість і печаль.

І нам за землю цю, за цвіт її свободи

Життя віддать не жаль.

Нас не зломить повік, бо ми не поодинці,

А попліч ідемо крізь темряву негод...

Не умирать, а жить, євреї, українці!

Нехай живе народ!

М. Рильський

 

                                                                                                

До 70-річчя Коблівської публічної бібліотеки

 

Перший європейський амбасадор політично ще неіснуючої України

 

  18 вересня (30 вересня за новим стилем) відзначається 180 років від дня народження Михайла Драгоманова (1841–1895), громадського та політичного діяча, історика, публіциста, літературознавця, фольклориста. Справжній патріот, котрий вважав, що головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу є відсутність незалежності. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проєкту – Русько-Української радикальної партії (1890).

 Сам же політик заповідав: “Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили, не звертаючи занадто великої уваги на сторонніх воронів – ні на тих, що каркають безглуздими циркулярами, ні на тих, які думають збити їх із природної і чітко обдуманої дороги вдаваними солов’їними піснями”.

10 фактів про життя і діяльність

1. Політик, філософ, історик, економіст, фольклорист, літературознавець, публіцист. Автор понад 2 тисяч творів з різних наукових галузей. Наукові та публіцистичні праці підписував як “Кирило Василенко”, “Волинець”, “М.Галицький”, “М.Гордієнко”, “П.Кузьмичевський”, “П.Петрик”, “М.Толмачов”, “Чудак”, “Українець”. Припускають, що від його “Українець” взяла собі псевдонім поетеса Леся Українка – племінниця Михайла Драгоманова. Сам він також доводився сином правнику і літератору Петрові Драгоманову і племінником декабристові Якову Драгоманову, рідним братом письменниці та громадській діячці Олені Пчілці, дядьком – Михайлу Косачу, Ізидорі Косач-Борисовій, Ользі Косач-Кривинюк, Оксані Драгомановій, батьком – Світозару, Аріадні (в заміжжі Труш), Лідії (в заміжжі Шишмановій), а також тестем художнику Івану Трушу та болгарському вченому і політику Івану Шишманову.

2.  Прізвище походить від слова “драгоман”, що з арабської означає перекладач, тлумач.така версія походження роду. Його засновником ще за часів Богдана Хмельницького став якийсь “заволока з Греччини”. Завдяки володінню грецькою мовою його часто залучали до перемовин із дипломатами зарубіжних країн. Сам Михайло Драгоманов родом із Гадяча, що на Полтавщині, де він народився 30 (18) вересня 1841 року. Освіту здобув у Гадяцькому повітовому училищі, згодом – у Полтавській гімназії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Знавець рідної й світової культури. Володів п’ятьма європейськими мовами. Вивченням мов, географії та історії, особливо античного світу,  захопився ще в училищі. А в університеті  активно включився в політику. Крім того, 1871–1876 роках брав участь у діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, що діяв при університеті.

Згодом зайнявся публіцистикою, в якій порушував важливі українські питання щодо історичних, етнографічних, філологічних і соціологічних тем.

3. 18 травня 1861-го був серед тих, хто, зустрічав під Києвом домовину Тараса Шевченка. У виголошеній від імені студентства Київського університету промові він сказав: “Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець”. Разом із ним були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Михайло Старицький. Згодом вони склали ядро київської Громади. І в кабінеті професора історії Володимира Антоновича та на домашніх зібраннях у Лисенків, Драгоманових, Косачів, Старицьких обговорювали й утверджували державну символіку, гімн, формували політичні товариства й партії.

4. Важливим етапом становлення політичних принципів стала участь на прощальній вечері на

честь Миколи Пирогова (засновника вітчизняної військово-польової хірургії і школи анестезії), звільненого з посади попечителя Київського навчального округу за вільнодумство, обстоювання всенародної освіти, права вчитися рідною мовою. В “Автобіографії” Михайло Драгоманов писав про це: “Деспотичний уряд Росії не міг терпіти чисто конституційного ладу, заведеного Пироговим в Київській Учебній Окрузі та університеті. ...Останній [Пирогов] був звільнений весною 1861 року. Увесь педагогічний світ Київа і його округи та більш освічена частина публіки одважились виявити визначному ученому своє співчуття. У Київі було влаштовано два бенкети... На першому бенкеті, впорядженому представниками шкіл, я ... проголосив промову, в якій доводив, що реформи Пирогова, заміна дисципліни солдатської – моральною і обмеження сваволі начальників (які раніш били учнів у клясах полінами дров) законністю, – внесли більше ладу в школи, ніж то було раніш. ...Для мене особисто виступ мій на бенкеті Пирогову мав великі наслідки: він підштовхнув в мені інстинкти політичні й ... познайомив з гуртком ліберальних професорів та дав змогу розширити наукову працю, переважно над загальною історією, в якій я студіював зпочатку переважно Рим, зацікавився соціяльною боротьбою останніх часів республіки і появою христіянства, а потім і релігійною історією стародавнього світу взагалі. У 1862 році Шульгін, ...рекомендував мене раді університету, як будучого кандидата на професора і порадив вислати мене, після скінчення курсу, за кордон”.
За три роки закордонного відрядження відвідав Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гайдельберг, Львів. Це наукове турне було надзвичайно плідним для молодого вченого. Сформувало його критичні погляди, дало змогу зіставити свої переконання з західноєвропейським досвідом.

5. Перший політичний емігрант у Російській імперії. За Емським указом 1876 року для припинення “небезпечної для держави діяльності українофілів” особисто імператор Олександр ІІ постановив: “Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов” із забороною в’їзду в Південні губернії і столиці, під таємний нагляд.
Утім еміграційний період розпочався для Михайла Драгоманова за пів року до того – на доручення київської Громади легально виїхав до Відня, а згодом – Женеви для створення там осередку і видання українського журналу.

6. Засновник української зарубіжної періодики. У Женеві створив Вільну українську друкарню і “Женевський гурток” – перший український соціалістичний осередок, який у 1878–1883 роках об’єднав публіциста Остапа Терлецького, правника і соціолога Максима Ковалевського, історика, педагога Якова Шульгина, поета, філософа, громадського діяча Івана Франка і публіциста Михайла Павлика. Разом вони видавали громадсько-політичний та науково-літературний збірник “Громада” (перший безцензурний в історії української преси). Його п’ять випусків вийшли протягом 1878–1882 років.

У передньому слові до його першого випуску Драгоманов міркував: “Так-то по всіх наших українах стало тепер на однакове: ...скрізь мужицькі громади одного бажають,  скрізь виявилось однаково, що марні надії на кого-небудь, окрім на самі мужицькі громади. ...Ясно, що нашим людям найліпше: стати спільно, щоб дійти до свого; щоб жити по своїй волі на своїй землі. Що ж то значить: жити по своїй волі на своїй землі? Чи то значить тільки заложити свою окрему державу, як, наприклад, зробили це на наших очах італьянці? Безперечно, українці багато стратили через те, що в ті часи, коли більша частина інших пород людських в Європі складали свої держави, їм не довелось того зробити. Як там не єсть, а своя держава, чи по волі, чи по неволі зложена, була й досі ще єсть для людей спілкою задля оборони себе од чужих і задля впорядкування своїх справ на своїй землі по своїй волі”.

7. Його політичний ідеал – федеративна держава, побудована на самоуправних принципах на всіх рівнях – від сільської громади до державного управління. Вважав себе соціалістом, однак у центр уваги ставив свободу особистості. Критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що “чиста справа потребує чистих рук”. Як взірець Драгоманов часто згадував федеративні США та Швейцарію, де основою є громадське й місцеве самоврядування та гарантія природних прав і свобод людини.

8. Популяризатор спадщини Тараса Шевченка. У друкарні “Громади” 1878 року тисячним накладом вийшов мініатюрний “Кобзар” із передмовою Федора Вовка та Антіна Ляхоцького і 12 поезіями, забороненими російською цензурою. Розмір книжечки за форматом був як пакунок європейського цигаркового паперу, що ввозився до Росії. Так ці примірники потрапили в Україну.

1882 року видав у Женеві поему “Марія” із власним вступним словом і коментарями – спершу українською мовою, переданою латинським шрифтом, а 1885-го – в перекладі російською. Всього у Швейцарії  він видав без цензури 112 назв книг і брошур, у тому числі 37 українською мовою.

9. Працю “Чудацькі думки про українську національну справу” (1891) вважають заповітом науковцям.

“На Україні … ще живіші старі націоналістичні погляди як через те, що українці більше відстали від Європи, ніж петербуржці та москвичі, так і через те, що урядові утиски на українську національність дражнять українців і примушують їх перецінювати вартість національності в історії й житті.

Українське письменство й наука про Україну мусять перш усього обновитись, приставши до тих методів і напрямків, котрі тепер творять силу письменського й наукового руху в Європі й Америці й котрі найтісніше зв’язані з теперішнім всесвітнім громадським рухом: культурним, політичним і соціальним. Між іншим, українолюбці мусять вийти з того вузького й поверхового національства, котре в Європі втратило смисл після 1848 року. З цього зовсім не слідує, щоб вони мусили зректись своєї прихильності до України, до її нації або й заходів відшукати дійсні національні ознаки в історії й сучасності українського народу”.

10. Допомагав створювати перший університет у Болгарії, де провів останні шість років життя. В Софію приїхав 1889 року на запрошення тамтешнього уряду викладати всесвітню історію у щойно заснованій Вищій школі (саме вона через кілька років трансформувалася у  університет).  Там, крім керівництва кафедрою і розвитку власної школи фольклористики, налагоджував, навчальний процес, складання програми та розкладу занять, сприяв започаткуванню університетської бібліотеки. Про роль Драгоманова у розвитку болгарської освіти – у матеріалі з рубрики #ЄвропаЦеМи за посиланням: https://cutt.ly/nEji5O2.

Користувався великим авторитетом  місцевої демократичної громади. Хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року у Софії, де й похований за протестантським обрядом, бо Михайло Петрович заповідав, щоб його “не відспівував небритий і немитий московський піп”.

 

З Днем партизанської слави!

Там, де Ятрань круто в'ється,
Від пожару в'ється дим,
Партизан з чужинцем б'ється,
З чорним ворогом лихим.

       Андрій Малишко

 22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.

З метою вшанування подвигу партизанів і підпільників у роки Другої світової війни в Україні в бібліотеці відбулась  година  історичної пам’яті «Вони наближали Велику Перемогу». Діти дізналися про партизанський рух і підпільні організації на Україні та на території Миколаївської області в роки війни. Бібліотекарі підготували коментовану виставку – інсталяцію «Партизанськими стежками», яка розповідає про підпільні організації «Миколаївський центр» та «Партизанська іскра», а також про дітей -  героїв Шуру Кобера і Вітю Хоменко.

     Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

     Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.

     До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

    Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

  У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).

  У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через

у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.

     У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.

        На території Миколаївської області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших.
 Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом – В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

  У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.(Пам'ятник В.Лягіну)

 В Миколаєві заходиться  пам'ятник піонерам-героям Шурі Коберу і Віті Хоменко.
   В Миколаєві заходиться  пам'ятник піонерам-героям Шурі Коберу і Віті Хоменко.
   Шура Кобер був німцем за національністю, йому пророкували блискуче музичне майбутнє, але з початком війни а він став розвідником, зв'язковим в Миколаївському підпільному центрі. Вітя Хоменко мріяв стати моряком, але під час окупації Миколаєва влаштувався офіц іантом в офіцерську їдальню. Він добре знав німецьку мову, вслухався в розмови офіцерів, збирав і передавав підпільникам цінні відомості. Разом Шура Кобер і Вітя Хоменко перетнули лінію фронту, щоб встановити зв'язок зі штабом партизанського руху. Завдання вони виконали і повернулися назад до Миколаєва - стрибнули з парашутом з літака, який доставив підпільникам рацію, зброя вибухівку. Але  провокатор видав юних героїв. Їх після тортур в гестапо стратили фашисти 5 грудня 1942 року.

    Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські п ідпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
  Дії партизанських  загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки жи вій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

   Нехай День партизанської слави зберігає в наших серцях такі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять. 

Джерело:
Інтернетресурси
 

УІК-?

 

                                   Шановні користувачі, відповідаємо на ваше запитання: 

Що таке Український інститут книги і чим він займається?

     Після 2014 року в Україні відкрилися та почали нормально фінансуватися інституції, які підпорядковуються Міністерству культури (як би воно не змінювало назву), проте навіть люди в культурній індустрії не завжди розуміють, чим вони займаються.

     Український культурний фонд, Український інститут, Український інститут книги, Державне агентство України з питань кіно, Мистецький Арсенал та Довженко-Центр підтримують і створюють корисні проєкти – просто в них потрібно розібратися.
    Український інститут книги (УІК) — державна установа при Міністерстві культури та інформаційної політики України, спрямована на формування державної політики у книжковій галузі, промоцію книгочитання в Україні, підтримку книговидавничої справи, стимулювання перекладацької діяльності та популяризацію української літератури за кордоном.[2]
    Український інститут книги створений у 2016 році[3]. 
Перш  за все, Український інститут книги поповнює фонди публічних бібліотек

Функції.

Серед функцій Українського інституту книги:

• фінансування перекладів з/на українську мову,
• реалізація державних програм, пов'язаних з популяризацією і підтримкою читання, українського книговидавництва та бібліотек,
• організація й проведення конкурсів для видання за державний кошт книжок, що ще не друкувалися,
• реалізація програм резиденцій для митців,
• ініціювання досліджень і опитувань про видавничу сферу в Україні, прогнозування її розвитку,
• підтримка видавництв — українських та іноземних, які займаються україномовними книжками,
• розробка й організація заходів для підтримки українського книговидавництва
• налагодження комунікації між суб'єктами видавничого бізнесу,
• співпраця зі ЗМІ[10]

Програма поповнення фондів публічних бібліотек

   У 2018 році Український інститут книги повноцінно виконав програму поповнення фондів публічних бібліотек[13], яка розпочалася 5 жовтня[14]. На її здійснення держава надала 120 мільйонів гривень[15], перерозподіливши кошти з програми «Українська книга»[16]. Команді Інституту вдалося реалізувати її у надзвичайно короткий термін.

    До Українського інституту книги надійшли на розгляд 2 779 заявок від 137 видавців[17]. Експертна рада[18] обрала[19] серед них 741 книжку для закупівлі за державний кошт. Було проведено засідання тендерного комітету, переговорні процедури з видавцями, засідання Наглядової ради, публікація укладених договорів у системі ProZorro. За результатами програми, публічні бібліотеки отримали 984 449 примірників від 91 видавництва на суму 114 397 900 гривень[20].

  Офіційний логотип УІК

 Детальніше ви можете ознайомитися на сайтах:

• https://book-institute.org.ua
• uhttps://www.facebook.com/UkrainianBookInstitute/k.
• https://uk.wikipedia.org › wiki
• https://suspilne.media/119820-so-take-ukrainskij-institut-knigi-i-cim-vin-zajmaetsa/

Джерело:
Інтернетресурси

Диво-мандрівка до країни Читалії

 

   

 Після уроків дітвора спішить до сільської бібліотеки на літературну «Диво-мандрівку до країни Читалії». Під час заходу діти познайомилися з книжковою виставкою «Книжковий bebi-бум», на якій представлена дитяча  література,  що надійшла від  Українського інституту книги, переглянули різні види книжок, пограли в літературну гру «Впізнай героя», малювали  ілюстрації до улюблених творів. 

Час пройшов весело, непомітно та з користю.

Як вода джерельна, будьте ви здорові

     

 Здоров’я людини є одним з джерел щастя і повноцінного життя. Достаток і гроші, слава і почесті – все це не має значення для хворої людини. Хвороби вбивають в людині радість життя, будь-які плани і надії. Народна мудрість говорить: “Здоровий жебрак, багатший за хворого короля”.
  

 9 вересня відбулось засідання членів клубу «Гармонія». Бібліотекарі  провели годину здоров’я «Як вода джерельна, будьте ви здорові».  В ході заходу з присутніми розглянули такі питання, як здоров’я і соціальне благополуччя, холістична модель здоров’я,  чинники впливу на здоров’я,  що шкодить здоров’ю,  як  переконати людей дбати про своє здоров’я.

  То ж дбаємо про своє здоров’я і не забуваємо, що життя одне і воно більше ніколи не повернеться до нас.

Відзначаємо День Незалежності у бібліотеках Миколаївщини

 

    Нещодавно Миколаївська обласна бібліотека для дітей ім. В.О. Лягіна провела професійну онлайн зустріч у форматі Обласного методичного дня  «Відзначаємо День Незалежності у бібліотеках Миколаївщини».
  Ми дякуємо організаторам та учасникам заходу за цікаву та змістовну інформацію.

Книга мого життя

 

З Днем знань!

Дорогі учні та студенти! Шановні освітяни, педагоги та батьки!

Сердечно вітаємо усіх вас з Днем знань та початком нового навчального року! 

 День знань – це свято всіх, хто вчиться і навчає, хто виряджає до школи і зустрічає з неї, хто щодня везе шкільним автобусом, хто спонукає до творчості та спортивних перемог, хто допомагає зрозуміти прості та вічні істини, завдяки яким з маленької людини формується особистість.

    Особливо хочемо  привітати зі святом дорогих першокласників. Нехай ваші перші кроки дорогою знань стануть міцною основою для подальшого навчання.

   Випускникам бажаємо плідно попрацювати протягом навчального року, щоб досягти бажаних результатів і успішно закінчити навчання.

     Бажаємо  всім миру та злагоди, невпинного руху вперед! Нехай підґрунтям щасливого життя будуть міцне здоров’я, особисте щастя, терпіння та мудрість! Із новим навчальним роком вас!  

 З повагою, колектив Коблівської ЦБ.