Жінка-осінь

  Золота осінь – одне з найбільш цікавих і гарних пір року. Правда, не всі погодяться з цим фактом – у деяких людей осінь асоціюється зі старінням, і в світі вистачає людей, що віддають перевагу іншим порам року. Але хіба не прекрасні осінні ліси і парки, з їх жовто - золотим  і червоним листям? А хіба жінка не буває схожою на осінь?!
«Осінь – це пора року, коли люди повинні зігрівати один одного своїми словами, своїми почуттями, своїми губами… І тоді ніякі холоди не страшні!»- так говорила Синтія Барнетт.
  Так, осінь – це пора змін, і вже теплі дні змінюються на холодні, непривітні. Тож і настрій також міняється. Порятунком стають улюблені вірші, які перечитуєш  десятки разів , бо вони ніколи не набридають.
Недарма саме осінь надихала багатьох поетів, письменників і художників. 

ЛІНА КОСТЕНКО.

А жінка буває на осінь так схожа:
То тиха й привітна, а то й непогожа.
То скропить сльозою, то сонцем засвітить.
То прагне зими, то вертається в літо.
А жінка, як осінь, плодами багата
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.
А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить,
То болю завдасть, а то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.
А осінь в природі - це завжди, як диво,
Так само і жінка: буває вродлива.
Буває примхлива, буває зрадлива...
Нехай тільки кожна з них буде щаслива.
Промінь сонця запалить ранкову росу, -
І заграє вона, забринить веселково.
Скільки мовлено вже про одвічну красу,
Тільки я про жіночу скажу своє слово.
Ніжний погляд і довга русява коса
Та смаглявого личка привабна родзинка...
І, хоч кажуть, що світ порятує краса.
Та врятує його тільки жінка.

Володимир Сосюра.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.

Ліна Костенко

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: – Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива

 

Автор: Н-А-Д-І-Я

Як пахнуть запізнілі літні квіти!

Не те, що квіти ранньої весни.

Холодною росою часто вмиті,

І сняться їм осінні ніжні сни.

Це осінь наступає їм на  п’яти,

І перший морозець надав страху.

Та за життя тримаються завзято,

Хоч по осінньому ідуть уже шляху.

Краса осіння завжди неповторна.

Осіння жінка.. Бачили таку?

У  осені велична, непоборна.

Погляньте - ще солодка,  до смаку.

Хода урівноважена і плавна,

А очі  - життєдайний ніжний блиск.

Вона  іще кохає,  ніжна, славна,
Хоч не така, яка була колись.
Вже може оцінити почуття,
Цей досвід здобула вона з роками.
Шалене має ще серцебиття,
Коли  торкається він ніжними руками.
Ще задивляються услід чоловіки,
Бо так чарує ця осіння жінка!.
Вас любить Бог, чарівні ви жінки!
Ви - осені малесенька сльозинка.

Ніна Зубенко.
Осіння жінка,як достигле жито,
прожиті роки зв'язані у сніп.
Та у душі квітує тепле літо
і не важливо скільки їй вже літ.
Осіння жінка,як вино ігристе,
адже в очах ще вогник не погас..
З її років можна плести намисто,
та все ж красива в профіль і в анфас.
Вуста ще не забули поцілунку,
ніжності й обіймів сильних рук.
Ти з них напитися п'янкого можеш трунку,
її серцебиття відчути стук.
Осіння жінка,як зоря вечірня,
така далека і така близька.
                                                                         В ній чаша мудрості,в ній чудодійне зілля,
                                                               як мед солодка,як полин гірка.

                                 

        Інтернет джерело