Шануємо мужність крізь роки

  Афганська війна., брудна, неоголошена.. Та хіба війни бувають чистими? Будь-яка несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика.

   Афганістан - це рана, що не заживає 

  В Україні цей день також офіційно відзначається як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

  15 лютого ми вшановуємо тих, кому довелося виконувати військовий обов’язок у гарячих точках світу, та згадуємо події афганської війни. 15 лютого - це день пам’яті про тисячі життів, забраних війною, та день глибокої поваги до тих, хто повернувся додому.

    Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих і висловлюємо щиру вдячність ветеранам за їхню стійкість, мужність та незламний дух. Бажаємо вам і вашим родинам міцного здоров’я, злагоди та найголовнішого — мирного неба над Україною.

   Понад 3 000 українців загинули в Афганістані. Всього в афганському конфлікті (1979-1989) взяли участь близько 120-160 тисяч військовослужбовців з України.

    Окрім Афганістану, українські військові брали участь у миротворчих місіях та бойових діях у понад 15 країнах світу, включаючи Кубу, Корею, В'єтнам, Єгипет, Мозамбік, Анголу тощо.

 Раніше цей день відзначався як День пам'яті воїнів-інтернаціоналістів, але був переформатований на вшанування українських ветеранів, що брали участь у локальних війнах.

 Багато ветеранів-«афганців» та учасників інших міжнародних конфліктів сьогодні використовують свій бойовий досвід для захисту територіальної цілісності України.

 15 лютого проходять покладання квітів до меморіалів, згадують зниклих безвісти та вшановують пам'ять загиблих хвилиною мовчання. 

   До Дня вшанування учасників бойових дій у нашій бібліотеці відбулися героїко-патріотичні читання «Ті спогади - то вічний серця біль». Ми згадували долі тих, хто пройшов через суворі випробування, читали спогади та знайомилися з історичними матеріалами про події, що залишили глибокий слід у пам'яті нашого народу.

 Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані
– Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пилина…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів,
І залишила біль і лихо
– Печалі вдів і матерів.
Хто ж відповість за юні долі
В крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських знівечених серцях…
А, може, скажуть кладовища
Устами жалібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан?
(Михайло Малиновський  «Хто ж відповість?» з книги «Відлуння афганських гір : нариси, спогади, вірші, пісні.»)
 

Романтичний та щирий

  Щороку, 14 лютого, відзначається  День святого Валентина, відомий також як День всіх закоханих,

   У цю дату люди по всьому світу висловлюють свої почуття, дарують подарунки і проявляють знаки уваги

   Про День святого Валентина зазвичай говорять у контексті романтики, але його історія та традиції в різних країнах мають купу несподіваних і навіть кумедних нюансів.

Ось кілька цікавих фактів, якими можна поділитися:1. Походження «з перчинкою»Мало хто знає, що до появи святого Валентина в Давньому Римі 15 лютого святкували Луперкалії — фестиваль родючості. Традиції були специфічними: чоловіки бігали містом зі смужками шкіри жертовних тварин і жартома «шмагали» жінок. Вважалося, що це принесе здоров'я та легкі пологи. Церкві це не дуже подобалося, тому язичницьке свято з часом замінили на день християнського мученика.2. Економіка почуттівМільярди листівок: Щороку у світі надсилають близько 1 мільярда валентинок. Більше отримують тільки на Різдво.Тварини теж у справі: Тільки в США власники домашніх тварин витрачають понад 700 мільйонів доларів на подарунки своїм котам та собакам у цей день.
3. Незвичні традиції світу
Японія (День чоловіків): 14 лютого тут дарують шоколад виключно чоловікам. Причому є «шоколад ввічливості» (для колег) і «шоколад почуттів» (для коханих). Жінки отримують подарунки у відповідь рівно за місяць — у «Білий день».
Німеччина: Тут символом кохання часто виступає... свиня. Не дивуйтеся, якщо побачите статуетки або листівки із закоханими свинками — вони символізують удачу та пристрасть.
Франція: Саме тут, як вважається, народилася перша валентинка. Герцог Орлеанський, перебуваючи в англійському полоні, надсилав своїй дружині віршовані любовні листи.
4. Вечеря для самотніх (Південна Корея)
Якщо ви не знайшли пару до 14 лютого, у Кореї є «Чорний день» (14 квітня). Ті, хто не отримав подарунків у лютому чи березні, йдуть у ресторан і їдять чорну локшину (джаджангмьон), щоб «оплакати» свою самотність у колі друзів.
5. Листи Джульєтті
Щороку у Верону (місто Ромео і Джульєтти) приходить близько тисячі листів, адресованих Джульєтті. Спеціальна група волонтерів, «Клуб Джульєтти», відповідає на кожен з них, даючи поради щодо стосунків. 

     Кажуть, що справжнє кохання можна зустріти не лише в житті, а й на сторінках улюблених книг. Напередодні 14 лютого ми підготували для вас книжкову виставку — «Історії кохання».

    Від класичних романів до сучасних драм — кожна книга тут чекає на те, щоб зігріти ваше серце.

  Шановні друзі,  бажаємо, щоб ваше життя було схожим на захопливий роман, де кожна сторінка сповнена щирих почуттів, а фінал завжди щасливий!  Нехай у ваших серцях завжди живе весна, а вдома завжди чекає теплий плед, запашна кава та книга, від якої неможливо відірватися

Історія Національної премії України імені Тараса Шевченка

      Цього року виповнюється 65 років з моменту заснування найвищої творчої відзнаки нашої держави — Національної премії України імені Тараса Шевченка.
     Національна премія України імені Тараса Шевченка — найвища державна нагорода в галузі культури, літератури та мистецтва. Заснована у 1961 році, вона стала символом визнання найвагоміших досягнень українських митців, які своєю творчістю утверджують національну ідентичність, духовні цінності та ідеали свободи. Спочатку вона називалася Республіканською премією імені Т. Г. Шевченка.
   Премія носить ім’я Тараса Шевченка — видатного поета, художника й мислителя, чия творчість стала духовним фундаментом української нації. Від часу заснування премія пройшла складний шлях разом з історією держави: від радянського періоду — до незалежної України, зберігаючи свою високу місію — служити українській культурі.

    З 2000 року премія має статус Національної. Вона присуджується щорічно до дня народження Тараса Шевченка — 9 березня.

 Першими Диплом і Почесний знак лавреата 9 березня 1962 року отримали Павло Тичина, Олесь Гончар у галузі літератури й Платон Майборода в галузі музики. 

 З цієї нагоди працівники бібліотеки  підготували для своїх користувачів бібліотечний огляд «Історія Шевченківської премії: від витоків до сьогодні». Ми говорили про тих, хто тримав культурний фронт десятиліттями, і про тих, хто робить це сьогодні. Наші полиці поповнилися виданнями, які свого часу отримали «Кобзаря» на знак визнання.

  Лауреатами Шевченківської премії стали найяскравіші постаті української культури: письменники, поети, композитори, художники, режисери, актори, журналісти, науковці. Їхні твори стали надбанням не лише української, а й світової культури. 

  Серед лауреатів: Олесь Гончар (роман «Тронка» (1962), Василь Стус (збірка «Дорога болю» (1991, посмертно), Ліна Костенко (роман у віршах «Маруся Чурай» (1987), Павло Загребельний  (романи «Смерть у Києві», «Євпраксія» (1980), Григір Тютюнник  («Климко», «Вогник далеко в степу» (1989, посмертно), Василь Шкляр Роман («Залишенець. Чорний ворон» (2011)Оксана Забужко («Museum покинутих секретів» (2019), Ярина Чорногуз  (збірка «[dasein: оборона присутності]» Дмитро Лазуткін за збірку «Закладка»), Юрій Іздрик («Колекція») та ін 

    65-річчя Шевченківської премії — це нагода вшанувати тих, хто словом, музикою, мистецтвом і наукою служить Україні, прославляє її у світі та зміцнює духовну міць нації.