З перемогою!

   23 лютого відбувся обласний конкурс розмовного жанру «Барви надії», в якому взяли участь члени бібліотечного гуртка  «Джерельце»  Коробова Анастасія (І вікова категорія) і Горшкова Поліна (ІІ вікова категорія). 

  

Приємно відзначити, що за підсумками конкурсу дівчатка посіли 2 місце кожна в своїй категорії.

Вітаємо Настю і Поліну , а також їхнього керівника бібліотекаря  Наталю Вікторівну Горшкову, з успішним виступом у конкурсі та бажаємо нових творчих звершень!

Міжнародний день рідної мови

  Сьогодні, 21 лютого, представники всіх  націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції  ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа.

    

    Міжнародне свято рідної мови мало послугувати  захисту мови як культурної  спадщини кожної окремої  національності, кожної народності на нашій планеті.

    З метою розширити знання учнів про  багатство мов, формувати розуміння того, що  мова – скарб кожного народу; розвивати комунікативну компетентність дітей; виховувати у підростаючих громадян України любов до рідної мови, толерантність і повагу до мов та національної самобутності інших народів, почуття патріотизму громадян Української держави, в бібліотеці до Дня рідної мови відбулась літературно-мовна вікторина, на яку завітали учні 4 класу Коблівського КЗ ЗСО.

   Бібліотекар Наталя Горшкова підготувала та провела різноманітні конкурси, зокрема, «Мовне розмаїття», «З одного слова-багато слів», «Відгадай загадку», «Вірш рідною мовою». Діти  навперебій відповідали на питання вікторин. Переможцем, знавцем української мови став Бенні Денис. Ми нагородили його маленькими сувенірами.

Бібліотекарі ознайомили учнів з книжковою  виставкою, на якій представлено збірки поезій, художня література рідною мовою, висловлювання відомих людей про мову, словники української мови.

Дітям захід сподобався.

Інтернетджерело

Чергове засідання Університету ІІІ віку

      В бібліотеці відбулося чергове засідання Університету ІІІ віку. Його відкрила директор ТЦСО Любов Дмитрієва. 

      Керівник  Березанського бюро безоплатної допомоги Людмила  Бенедюк  провела заняття  на тему: «Схеми шахрайства сьогодення  та як від них уберегтися».

    Начальник відділу Оліференко Оксана провела заняття  з основ комп’ютерної грамотності .

    Працівники бібліотеки підготували презентацію «Історія виникнення свята закоханих», яке було напередодні, книжкову виставку - інсталяцію "Серце, що кохає".  

 А також привітали листівками у вигляді сердечок всіх слухачів Університету ІІІ віку».

 Нашим гостям було приємно, що про них не забувають.

А потім, за чаєм, згадували свою молодість та своє кохання.

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ

      Сьогодні ми відмічаємо свято, яке завершує зимовий цикл народних обрядів - Стрі́тення, одне з найбільших християнських свят. Стрітення у старослов’янській мові означає “зустріч” або ж “радість”. І отримало воно таку назву через те, що у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною. Саме вони впізнали у малюкові нового Месію.

    Сталось це, коли на сороковий день після народження Ісуса, діва Марія принесла його в Єрусалимський храм на посвяту. Старець Симонеон, якому було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя, одразу ж заявив, що цей малюк — син Божий. Пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього спасителя людського роду.

Історія святкування ж цього дня сягає III і IV століть — саме тоді згадки про Стрітення вперше зустрічаються у творах християнських святих. А офіційно у всій Візантійській імперії цей день було визнано святом у 542 році за правління імператора Юстиніана.

Стрітення символізує не тільки зустріч Старого і Нового Завітів та явлення немовляти Ісуса світові. У народному побуті цей день здавна вважався зустріччю зими із весною.

Дохристиянська історія свята:

Святкування Стрітення в Україні походить ще з дохристиянських часів. Його тоді також назвали Стрічення, Стріщення, Громниці або Зимобор. У народі вірили, на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди де була зима. По дорозі вони зустрічаються та сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. 

Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро будуть потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час. А назва така була у свята, тому що вважалось — 15 лютого, це єдиний день, коли взимку може пролунати грім.

         Прикмети, ворожіння, звичаї:

Якщо на Стрітення з дахів звисали бурульки — їх збирали і розтоплювали, додаючи у воду. Таку воду вважали цілющою, здатною вилікувати як рани чи внутрішні захворювання, так і вберегти від злого ока і відьмацьких чар. Нею освячували воїнів перед битвою, господарі кропили худобу на першому вигоні, а пасічники окроплювали вулики в початку сезону. Ворожіння на Стрітення було таке: виставляли тарілку з зерном на ніч на вулицю. Як зранку на ньому з’явилась роса, то буде врожай, як нема роси — справи будуть кепські.

   В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися “громичними”, бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.  В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали “громичну” свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!”.  Від “громичної” свічки і саме свято, крім “Стрітення” або “Стрічання”, називалося колись “Громиця”. Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що “поможе”. Найкраще ця вода ніби помагала від “пристріту” – від хвороби, що її спричиняло “погане” око.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: “Боже тебе збережи!”. Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

Господарі також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса – врожай, нема роси – немає врожаю.

Джерело:

vsviti.com.ua › ukraine

  

Заплакало небо дощами…

Заплакало небо дощами…

Біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганістаном,

Прощалася мати із сином.

                            Є. Сохацька

15 лютого,  у день свята Стрітення Господнього, відзначають скорботний День пам’яті воїнів - афганців, річницю виведення радянських військ з Афганістану. Вже стало традицією разом з цією подією вшановувати всіх учасників бойових дій на території інших держав.

   1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших

солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали -- «Мамо, я живий...». 

   Афганська війна належить до тих подій 20-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою»  новітньої історії.

    В бібліотеці оформлено книжкову виставку – спомин «Війна в Афгані – незагоєна рана і застереження на майбутнє», присвячену 31-й річниці виведення військ з Афганістану.  До уваги користувачів було  представлено літературу,  у матеріалах якої висвітлюються вищезгадані події, проблеми фізичної та моральної реабілітації воїнів, а також поеми та вірші, присвячені   Афганській війні. Це розповіді про те, що людина робить на війні і що війна робить з людиною.

    Мета виставки, щоб люди зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не докохав.

      За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з

фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить ще кілька поколінь.

      Від усього серця бажаємо Вам і Вашим родинам здоров’я, родинного затишку та благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, щастя, миру і добра.

Джерело: 
Інтернетресурси

Любов людська велику силу має...

Любов підносить серце над землею

І робить дивовижні чудеса.

Стає людина зовсім інша з нею,

Тоді в її душі живе краса.

Тоді в душі троянда розцвітає,

Співає у душі тоді весна!

Любов людська велику силу має,

 Зцілити може й оживить вона.

    І знову лютий. Але про який холод йдеться, коли обличчя усміхнене, комірці прикрашають сердечка-символи, а в поштовій скриньці ви знаходите довгоочікуване й таке коротке зізнання в коханні.

  Так, ми сьогодні відмічаємо День Святого Валентина. Цікава історія цього свята.

      У Європі День святого Валентина почали святкувати з XIII століття. Витоки цього свята сягають давніх часів. Валентин був християнсь­ким єпископом. Він народився у III столітті нашої ери в місті Терні Римської імперії.

    Всупереч наказу римського імператора Юлія Клавдія II, який не доз­воляв солдатам імперських легіонів одружуватися, Валентин таємно вінчав легіо­нерів, за що і був ув'язнений. 

      

  

Коли він сидів у в'язниці, то закохався у сліпу доньку свого ката і вилікував її, що все було навпаки: наглядач попросив Валентина виліку­вати свою доньку, а та закохалася в священика. Перед стратою він залишив їй записку на прощання і підписався: "Твій Валентин" (звідси і "валентинки" на День закоханих). Дата страти святого Валентина - 14 лютого - співпала з римським святкуванням на честь Юнони - богині кохання.

     Цей день у Римі вважався початком весни. Вже дещо пізніше Вален­тин був канонізований і зарахований до лику святих. З тих пір всі закохані вважа­ють його своїм захисником.

  Сьогодні День святого Валентина вийшов далеко за рамки суто католицького свята і став найулюбленішим святом у багатьох народів.

 Як святкують в різних країнах світу

      Багато років тому в Англії у цей день дітей наряджали в одяг дорос­лих. Вони ходили від хати до хати і співали пісні про святого Валентина.

     В Уельсі з дерева вирізали дерев'яні ложки й дарували їх своїм коханим 14 лютого. Ці ложки оздоблювали сердечками, ключиками, що означа­ло: "Ти знайшов шлях до мого серця"

     На Сицилії існує таке повір'я: якщо молода дівчина стоятиме біля вікна півгодини перед сходом сонця напередодні Дня святого Валентина, і перший промінь впаде на неї, то цього ж року вона вийде заміж.

     У Німеччині дівчата писали на цибулинах тюльпанів чоловічі імена. Який тюльпан зацвіте першим - за того дівчина і вийде заміж.

     У Римі хлопці витягували невеличкі аркуші з написаними на них жіночими іменами. А японці вважають 14 лютого своєрідним днем вітання, коли подарунки отримує в основному сильна половина людства.

      

 В Японії на День Валентина японки насамперед вітають своїх улюблених чоловіків. Шоколад «гірі» жінки дарують братам, друзям, рідним і колегам чоловічої статі. А «хонмей» — бойфренду або чоловікові. Також 14 лютого в Японії дівчина може зробити перший крок і освідчитися в коханні.

Любі друзі!

   

На гостини до садочка

Дитячі журнали в бібліотеці своїх друзів чекають,

Їх шпальти яскраві аж очі вбирають…

  

  Знову завітала  бібліотека у дитячий садочок «Сонечко», щоб відправитися в захоплюючу «Подорож  в  країну Журналію»  разом з вихованцями  

групи «Зайченятка». 

 Бібліотекар Наталя Вікторівна  познайомила дошкільнят з дитячими журналами «Ангелятко», «Мамине сонечко», «Пізнайко від 2 до 6», «Котя», «Маленька Фея», кожен номер яких  присвячений захоплюючій темі, яка зацікавить як дівчаток, так і хлопчиків. 

     

    Малята з цікавістю розглядали великі і яскраві ілюстрації, що сприяє легкому запам'ятовуванню матеріалу, який розширює кругозір дитини, та уважно слухали  свої улюблені казки і вірші. А потім грали у рухливу гру «Зайчатка».

Мета заходу: ознайомити  дошкільнят з дитячими періодичними виданнями,  розвивати інтерес до  періодичної дитячої преси.