Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

        Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

                    Н. Виноградська.  Поема „Голодомор»

 

Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора - це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має свою власну історію.

  Найстрашніше, що пережив наш український народ – це голод. Досі не віриться, що тут, у житниці країни, раптово зник хліб, а люди залишились без зернини, а 1932 рік був щедрим на урожай. 

 27 листопада до дня пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 років в Україні в бібліотеці була оформлена книжкова виставка  «Розіп'ята душа на Хресті всевишньої печалі» та проведено урок – реквієм «Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз»