Золота
осінь – одне з найбільш цікавих і гарних пір року. Правда, не всі
погодяться з цим фактом – у деяких людей осінь асоціюється зі старінням, і в
світі вистачає людей, що віддають перевагу іншим порам року. Але хіба не
прекрасні осінні ліси і парки, з їх жовто - золотим і червоним листям? А хіба жінка не буває
схожою на осінь?!
«Осінь – це пора року, коли люди повинні зігрівати один
одного своїми словами, своїми почуттями, своїми губами… І тоді ніякі холоди не
страшні!»- так говорила
Синтія Барнетт.
Так, осінь – це пора змін, і вже теплі дні змінюються на
холодні, непривітні. Тож і настрій також міняється. Порятунком стають улюблені
вірші, які перечитуєш десятки разів , бо
вони ніколи не набридають.
Недарма
саме осінь надихала багатьох поетів, письменників і художників.
ЛІНА КОСТЕНКО.
А жінка буває на осінь так схожа:То тиха й привітна, а то й непогожа.То скропить сльозою, то сонцем
засвітить.То прагне зими, то вертається в літо.А жінка, як осінь, плодами багатаНа ніжність, добро, материнство і
святість.Як вересень тихий, зігріє душею,Не страшно морозу чекати із нею.А жінка буває тривожна, як осінь.То дихає вітром, то ласки попросить,То болю завдасть, а то вигоїть рани,Листочком у світ полетить за коханим.А осінь в природі - це завжди, як диво,Так само і жінка: буває вродлива.Буває примхлива, буває зрадлива...Нехай тільки кожна з них буде щаслива.Промінь сонця запалить ранкову росу, -І заграє вона, забринить веселково.Скільки мовлено вже про одвічну красу,Тільки я про жіночу скажу своє слово.Ніжний погляд і довга русява косаТа смаглявого личка привабна родзинка...І, хоч кажуть, що світ порятує краса.Та врятує його тільки жінка.Володимир
Сосюра.
Облітають
квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
Ліна Костенко
Шипшина
важко віддає плоди.
Вона
людей хапає за рукава.
Вона
кричить: – Людино, підожди!
О,
підожди, людино, будь ласкава.
Не
всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна
пташина так мене просила!
Я ж
тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була
красива
Автор: Н-А-Д-І-Я
Як пахнуть запізнілі літні квіти!
Не
те, що квіти ранньої весни.
Холодною
росою часто вмиті,
І
сняться їм осінні ніжні сни.
Це
осінь наступає їм на п’яти,
І
перший морозець надав страху.
Та за
життя тримаються завзято,
Хоч
по осінньому ідуть уже шляху.
Краса
осіння завжди неповторна.
Осіння жінка.. Бачили таку?
У осені
велична, непоборна.
Погляньте
- ще солодка, до смаку.
Хода
урівноважена і плавна,
А
очі - життєдайний ніжний блиск.
Вона
іще кохає, ніжна, славна,Хоч
не така, яка була колись.Вже
може оцінити почуття,Цей
досвід здобула вона з роками.Шалене має ще серцебиття,Коли торкається він ніжними руками.Ще
задивляються услід чоловіки,Бо
так чарує ця осіння жінка!.Вас любить Бог, чарівні ви жінки!Ви -
осені малесенька сльозинка.
Ніна Зубенко.
Осіння жінка,як достигле жито,
прожиті роки зв'язані у сніп.
Та у душі квітує тепле літо
і не важливо скільки їй вже літ.
Осіння жінка,як вино ігристе,
адже в очах ще вогник не погас..
З її років можна плести намисто,
та все ж красива в профіль і в анфас.
Вуста ще не забули поцілунку,
ніжності й обіймів сильних рук.
Ти з них напитися п'янкого можеш трунку,
її серцебиття відчути стук.
Осіння
жінка,як зоря вечірня,
така
далека і така близька.
В ній
чаша мудрості,в ній чудодійне зілля,
як
мед солодка,як полин гірка.