І пам’ять серця, і вічний смуток

Уклонімося тим, хто поліг у бою.
Хто прикрив рідну землю собою. 
Свято мужності  й  радість велику свою,
Поливаєм живою сльозою.
 

   Війна ... Болем і горем відзначилась вона в серці кожної людини, кожної сім'ї, сіючи страждання та смерть, але ніхто   не забутий, ніщо не забуте.

 1 квітня 1944 року було визволене наше село Коблеве від фашистських і руминських загарбників. 

   До Дня визволення Коблевого  в бібліотеці оформлена виставка-інформація «Велич подвигу», на якій  представлені  публікації з газет,  згадки бійців, які звільняли наше село, їхні листи та спогади звичайних людей, які проявили масовий героїзм у боротьбі  з ворогом, які вистояли і перемогли.

   У березні-квітні 1944 р. на території району  у складі 3-го Українського билися війська 5-ї ударної армії генерал-полковника В.Д.Цветаєва. Армія, після визволення Миколаєва,  повела наступ на Одесу уздовж узбережжя Чорного моря,тобто по землях Березанського району. Тут билися прославлені 416- Таганрозька, 86-а і 108-а гвардійські Миколаївські і 109-а гвардійська Бериславська  стрілецькі дивізії.   

    29 березня частини 416-ї стрілецької дивізії визволили райцентр Березанка. На наступний день, 30 березня, - села Червону Україну і Нечаяне. 1 квітня дивізія вийшла до Тилигульского лиману біля с. Анатолівка і форсувала його. 248-ма стрілецька дивізія 5-ї ударної армії 30 березня звільнила х.Вольний (Березанка) і с.Красне, а гвардійці 109-ї  Бериславської і 86- ї  Миколаївської    дивізій – села Коблеве і Федорівку. У цей же день частини 244-ї  стрілецької дивізії очистили від ворогів Богданівку, Комісарівку.

  Бої на Тилігульському лимані придбали завзятий характер. Противник, підтягнувши резерви, використовував природні перешкоди як  черговий рубіж оборони з сильно розгорнутою системою вогню.  Особливо важко довелося 109-й і 86-й гвардійським  стрілецьким   дивізіям, якими командували І.В. Балдинов та В.П. Соколовський.

   Після звільнення сіл Федорівка та Коблеве 1 квітня два полки  109-ї гвардійської стрілецької дивізії почали форсування лиману вбрід. Фашисти укріпились на західному березі лиману і тримали дамбу під пересіченим вогнем.

    Однак після опівночі німці відновили контратаки. До ранку вони підтягнули 15-ту румунську піхотну дивізію, і атаки посилилися. Бездоріжжя не давало можливості нашим воїнам підтягти артилерію, а відбиватися автоматами, перебуваючи в крижаній воді, було неможливо. Після тяжких боїв наші частини були змушені повернутися до Коблеве.

   Початок квітня, а вода в лимані ще вкрита кригою. Мокрий сніг, сильний північно-східний вітер. Жителі села надавали посильну допомогу: вночі приносили, привозили все, що могло триматися на воді. За добу були викопані окопи, траншеї, землянки.

   Ввечері, 3 квітня почалася сильна буря. 10-бальний вітер розгойдав поверхню лиману. Дув сильний північний вітер, йшов мокрий сніг, часом вирувала справжня завірюха.  Навіть на березі тіло коченіло від холоду. I ось в таку негоду командування дивізії  віддає наказ: форсувати трикілометровий лиман вбрід. Це було тяжко зробити і в літню погоду, а в холодний час - було справді героїчним подвигом. Льодяна вода часом доходила бійцям до плечей, але вони йшли, несучи зброю над головою. До вечора за допомогою армійської артилерії форсування лиману відновилося. Тепер убрід йшли і гвардійці 86-ї стрілецької дивізії. Зброя, боєприпаси, промоклі шинелі на плечах і - вогонь з усіх видів зброї з протилежного берега. Вони падали, гинули, але йшли  вперед і до настання сутінок вийшли до с.Кошари.

   До 2 години 3 квітня вони захопили плацдарм і протягом дня не лише утримали, але і розширили його. У боях за Тилігульський лиман 109-а гвардійська дивізія втратила 124 людини . 

  Славною сторінкою форсування Тилігульського лиману завершились бої на Миколаївщині 4 квітня 1944 року, на 1018 день війни, береги лиману були повністю очищені від ворога.

  Війна закінчилась.. Похмура ніч окупації змінилась світлом радості і надії. Виросли нові покоління людей, які мирно живуть, пам’ятаючи, якою дорогою ціною далось майбутнє.

     Честь і слава вам, які вистояли і не здалися, вам, які зламали хребет фашистському звірові; вам, яких вітала звільнена Європа, вам, які залишали свої автографи на стінах Рейхстагу, честь і слава воїнам, які зараз захищають нас з вами, всю Україну!

Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської –
Силу ту не здолати в віках –
Нас даремно лякають війною,
Міць народу – в народних руках!
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.

Микола Уманець. Нам не треба війни.

Увага! Акція!

                                                        Шановні друзі! 

  Запрошуємо вас долучитися до Обласної літературної акції «День читання-2025»  «Віршований світ: юні читачі великої поезії», яка відбудеться 

23 квітня 2025 року.

    Організатором та координатором Акції є Миколаївська  обласна бібліотека для дітей.

   Цьогорічна акція присвячена популяризації поезії серед дітей та підлітків, знайомству з творами українських поетів та світовими шедеврами в українському перекладі. Учасники матимуть змогу не лише читати улюблені вірші, а й презентувати власні поетичні твори.

  Більш детальніше дізнатися про умови Акції ви можете, відвідавши нашу бібліотеку.

Ми вас чекаємо!

 

Пам'ятаємо!

    28 березня  ми відзначаємо 81-у річницю вигнання нацистів із території Миколаївської області.

    До Дня визволення Миколаївської області від нацистів бібліотекарі для користувачів підготували  презентацію. «А пам’ять жива» та книжкову виставку  «Шлях до перемоги».

  Світла пам’ять про всіх наших земляків, полеглих у кровопролитних боях. Вічна їм слава, доземний уклін та шана!

 У першій половині 1944 року на теренах Правобережної України розгорнулися жорстокі бої, що зайняли значне місце в історії Великої Вітчизняної війни.  4, 5 та 6 березня перешли у наступ 1-й, 2-й, та 3-й Українські фронти, а 15 березня – війська 2-го Білоруського фронту. Визвольні наступальні операції (березень-травень 1944 р.) включали: Проскурівсько-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Березнегувато-Снігурівську, Поліську, Одеську та Кримську операції.У визволенні Миколаївської області брали участь 2-й та 3-й Українські фронти [1].На початку березня командування 3-го Українського фронту готувало операцію у районі Березнегувате-Снігурівка силами 8-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника В.І.Чуйкова  і кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І.О.Плієва.

  6 березня 1944 р. війська 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я.Малиновського форсували р. Інгулець. Солдатами 212 танкового полку під командуванням майора Г.Г.Машкова від окупантів одним з перших було звільнено с. Троїцько-Сафонове  (7 березня 1944 р.) [2]. Вже 8 березня воїни 9-ї гв. кавалерійської дивізії зі сходу, 4-го гвардійського механізованого корпусу – з північного сходу і 30-ї кавалерійської дивізії – з півдня та південного заходу підійшли до околиць Нового Бугу і в результаті бойового наступу звільнили місто від нацистських загарбників.
 9 березня бригади 23-го танкового корпусу генерал-лейтенанта Ю.Г.Пушкіна діяли злагоджено, та добою раніше плану єдиним ударом визволили Казанку. Цього ж дня військовими 4-го мехкорпусу під командуванням Т.І.Танасчишина було звільнено районний центр Баштанку [3].
  Для посилення фронту оточення, зранку 11 березня 1944 р. генералу Плієву було підпорядковано ще  23-й танковий корпус генерала Ю.Г.Пушкіна.
  У цей час війська 28-ї армії генерал-лейтенанта О.О.Гречкіна форсували Дніпро у районі Берислава та Каховки, відтиснувши частини військ противника на захід та північний захід, почали просуватися у напрямку Херсону. Зі сходу форсували ріку Інгулець, 13 березня 1944 р. визволили місто Херсон, яке на той час перебувало у складі Миколаївської області.
   Бойові дії з 6 по 17 березня включно, що проходили від Кривого Рогу до Південного Бугу, увійшли в історію як Березнегувато-Снігурівська операція. За ці дні березня вщент було розгромлено 6-ту німецьку армію під командуванням генерал-полковника Холлідта.
  15 березня першими до Нової Одеси вийшли війська 46-ї армії. 394-а стрілецька дивізія оволоділа центром міста, східну частину міста зайняла 4-а гвардійська стрілецька дивізія, невдовзі підійшла до міста 79-а гвардійська стрілецька дивізія 8-ї гвардійської армії. 18 березня 1944 р. війська 46-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В.В.Глаголєва звільнили Нову Одесу [4].
Після взяття Нової Одеси, почали форсувати Південний Буг у напрямку до сіл Ковалівка та Андріївка 40-а гвардійська стрілецька дивізія (командир генерал-майор Г.Ф.Панченко), 79-а гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Л.І.Вагін), 27-а гвардійська дивізія (генерал-майор В.С.Глєбов), 39-а гвардійська дивізія (полковник В.М.Штриголь), 88-а гвардійська дивізія (генерал-майор Б.Н.Панков) та частини 74-ї гвардійської стрілецької дивізії (полковник Д.Є.Баканов). Загальне керівництво операцією здійснювали командири генерал-лейтенант Глаголєв та генерал-полковник Чуйков. Противник розуміючи, що Ковалівский плацдарм відкривав військам 3-го Українського фронту ворота до Одеси, здійснював запеклі контратаки. Бої тривали до 26 березня, вони відзначалися великою напругою та особливим героїзмом. Учасники подій свідчили, що річка була червоною від крові, а с. Ковалівка нагадувало одну велику рану.
   За неофіційними даними тут полягло більше 6000 наших солдат, багато з них залишилися невідомими, не знайденими [5].
   19 березня почалися бої на підступах до Миколаєва, який був опоясаний чотирма кільцями протитанкових ровів, окопами, мінними полями. Стрімко прорватися в портове місто було неможливо.
  Бої за Миколаїв вели війська трьох армій: із півдня наступала 28-а армія генерал-лейтенанта О.О.Гречкіна, зі сходу – 5-а ударна армія генерала В.Д.Цвєтаєва, а з північного сходу – 6-а армія генерала І.Т.Шлеміна, а також 384-й окремий батальйон морської піхоти Чорноморського флоту під командуванням К.Ф.Ольшанського, частини сил 23-го  штурмового авіаполку під командуванням майора І.І.Трушина, 11-го винищувального авіаполку майора К.Д.Денисова.
 

Ще 10 березня 1944 р. літаки 23-го штурмового та 11-го винищувального авіаполку наносили штурмовий удар по стаціонарному Миколаївському аеродрому, де знаходилася значна кількість літаків противника, що заважали проходженню уперед 3-го Українського фронту [6].
  Під час наступу на Миколаїв в ніч на 26 березня на територію  Миколаївського морського порту було сплановано висадку десанту: 55 моряків з 384-го батальйону морської піхоти і 12 саперів однієї з частин 3-го Українського фронту. Десант, командиром якого був старший лейтенант Костянтин Федорович Ольшанський, мав відтягнути на себе частину сил ворога, відволікти від основних бойових атак, що планувалися провести для визволення міста.
  Десантники з місцевим провідником А.Андрєєвим зробили висадку на  вісімнадцятому причалі зірваного порту й зайняли контору елеватора. Вранці зав’язався бій. Ольшанці протягом двох діб відбивали атаки окупантів, при цьому знищивши 2 ворожі танки і біля 700 солдат і офіцерів противника. Цим вони посіяли паніку у тилу ворога, але й особисті втрати були значними – 41 убитий і кілька важкопоранених. Із усього складу десанту залишилося живими       12 осіб. Мужній десант утримував маленький плацдарм аж до підходу частин 28-ї армії [7].
27 березня жорстокий бій розгорнувся й на околицях Миколаєва. Подолавши протитанковий рів, увечері 27 березня полки дивізій повільно, але наполегливо, крок за кроком, все ближче просувалися до міста. Першими на його околицю увірвалися бійці 148-го гвардійського стрілецького полку під командуванням П.І.Синенка. Батальйони майорів І.М.Остапенка і П.Д.Синчинова наполегливо проривались уперед. Діючи енергійно і рішуче, командири відділень старший сержант П.Кошевенко, сержанти Н.Морозов, І.Баранов, молодші сержанти В.Чернишов, А.Маврін, рядовий     А.Суворов проявили майстерність у веденні визвольних боїв [8].
В ніч на 28 березня 61-а гвардійська і 243-я стрілецькі дивізії 6-ї армії під сильним вогнем противника на підручних засобах  форсували Інгул і в 3 години ночі з півночі ввійшли у Миколаїв.
  Гвардійці 150-го полку, увірвавшись на північно-східну околицю міста, рішуче громили ворога. Успішно діяли бійці відділень старшого сержанта В.Гурєва і сержанта П.Ватуліна. 152-й полк, долаючи опір, у взаємодії з 150-м полком тіснили відступаючого ворога до Південного Бугу.
   99-й окремий гвардійський мотоциклетний батальйон під керівництвом капітана С.Суботіна, скориставшись тим, що серед притиснутих до ріки окупантів почалася паніка, швидко атакував ворога, і відкинувши його, переправився на західний берег Бугу. Підрозділ саперів 55-го окремого гвардійського саперного батальйону своєчасно знешкодили заряди вибухівок, встановлених ворогом на мосту. По захопленій переправі через Південний Буг хлинули частини 28-ї і 5-ї ударної армії.
    На ранок 28 березня з’єднання 3-го гвардійського корпусу генерала Бєлова і 37-го генерала Горохова, 5-ї ударної і 28-ї армій повністю оволоділи містом. Після цього війська лівого крила 3-го Українського фронту, форсуючи Південний Буг, зав’язали визвольні бої на підступах до Очакова [9].
   За героїзм, проявлений під час визволення Миколаївщини, Указом Верховного Головнокомандуючого 11-ти з’єднанням і частинам було присвоєно почесне найменування «Миколаївський»: 86 гв. стрілецькій дивізії (командир полковник В.Соколовский), 108 гв. стрілецькій дивізії (командир полковник С.Дунаєв), 1-му укріпленому району (командир полковник С.Нікітін), 384-му окремому батальйону морської піхоти (командир майор Ф.Котанов), 2-му гв. мехкорпусу (командуючий К.Свиридов), 99-му окремому гв. мотоциклетному батальйону (командир капітан С.Суботін), 92-му гв. корпусному артполку (командир полковник П.Коннов), 38-му окремому лінійному батальйону зв’язку (командир полковник П.Андрєєв), 282-му окремому авіаполку зв’язку (командир полковник Биков), 23-му штурмовому авіаполку і 11-му гв. винищувальному авіаполку. Вісім з’єднань були нагороджені орденом Червоного Прапору, чотири з’єднання – орденом Суворова 11-го ступеню [10].
     Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 квітня 1945 р. за мужність, відвагу та героїзм у боях проти німецько-фашистських загарбників весь загін моряків 384-го батальйону морської піхоти був приставлений до вищої урядової нагороди СРСР – звання Героя Радянського Союзу [11]. Їх провідник, місцевий рибалка А.І.Андрєєв звання Героя був удостоєний 8 травня 1965 р. [12].
    У лавах військових з’єднань воювали цілі полки й дивізії, сформовані із осіб різних національностей. За мужність, проявлену в боях при визволенні Миколаївщини, звання Героя Радянського Союзу удостоєні понад 100 осіб і кільком з’єднанням і частинам Червоної Армії були присвоєні найменування «Новобузьких», «Вознесенських», «Первомайських».
Звільнивши Миколаївщину, війська Українського фронту продовжили звільнення населених пунктів на правому березі Південного Бугу та Північного Причорномор’я.
Навічно зберігатиметься у серцях миколаївців світла пам’ять про тих, хто боровся, і тих, хто загинув смертю хоробрих за свободу і незалежність наших земель.
 

Джерело:
https://old.archive.mk.ua/pubonsite/497-pub-70vyzmyk.html
 

З книгою жити – з добром дружити

 

  На бібліотечні посиденьки «З книгою жити – з добром дружити» завітали учні 1 класу разом з вчителем Валентиною Володимирівною Царук.  

  Бібліотекарі провели чудову екскурсію по бібліотеці, розповіли учням про тематичне та алфавітне розташування книг,  познайомили з виставкою книжок для дітей, провели   конкурс загадок,  вікторину «Відгадай з якого твору».

А на питання: «Що ж таке бібліотека?», першачки давали доволі цікаві відповіді та відстоювали  власну думку.

Українська дитяча книжка є!

 

 Леся Воронина – наша сучасниця, дитяча письменниця, журналістка і перекладач. 

  Народилася 21 березня 1955 року  в Києві.

  Онучка українського  письменника   Прохора Вороніна. 1979 року закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ).

  За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.    Мандрувала Україною автостопом та Польщею на байдарках (це були спливи по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина Євгена Гуцала.З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».

   З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». З 1997 року паралельно з роботою в журналі «Соняшник» працювала коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури.

  У жовтні 1994 — березні 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій поїхала до  Едмонтона, де взяла участь в підготовці освітнього проекту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта.

   Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».

До дня народження української дитячої письменниці, журналістки і перекладачки в бібліотеці відбувся  перегляд літератури  «Кидай «мишку» – читай Лесину книжку!»

 

 

Книги Лесі Ворониної

  §  Суперагент 000, 1996.
§  Суперагент 000. Нові пригоди, 2000.
§  Таємниця смарагдового дракона, 2001.
§  Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру, 2004.
§  Таємниця пурпурової планети, 2005.
§  Таємне товариство боягузів, 2006.
§  Прибулець з країни Нямликів, 2007.
§  Нямлик і балакуча квіточка, Хлюсь та інші, 2008.
§  Сни Ганса Християна, 2009.
§  «У пошуках Оґопоґо», 2010.
§  Планета Смугастих Равликів, 2011.
§  Слон Ґудзик та Вогняна Квітка, 2013.
§  Різдвяна казка від слона Гудзик, 2013.
§  Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9. 2015.
§  Таємне товариство брехунів, або пастка для синьомордів. 2015.
§  Слон на ім’я Ґудзик. 2016
§  Таємне товариство ботанів, або екстрим на горі Підстава. 2017.
§  Пригоди голубого папуги. 2018. 

Леся Воронина – переможниця багатьох літературних конкурсів

2004 р. – лауреат Всеукраїнської акції “Книжка року” (за книжку “Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру”).

2005 р. – лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіно-сценаріїв і п’єс “Коронація слова” (за книжку “Таємниця Пурпурової планети”).

2006 р. – лауреат Міжнародного літературного конкурсу “Дитячий Портал” (за книжку “Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9”).

2008 р. – лауреат конкурсу “Книжка року Бі-Бі-Сі” (за книжку “Нямлик і балакуча квіточка”).

2009 р. – володар першої премії VІ Московського Міжнародного конкурсу “Мистецтво книги” в номінації “Книга для дітей та юнацтва” (за книжку “Сни Ганса Християна”) і Гран-прі Національного конкурсу “Краща книга України-2009” (за книжку “Сни Ганса Християна”). Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі “Книжковий дивосвіт України” (за книжку “Сни Ганса Християна”).

2010 р. – дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіно-сценаріїв і п’єс “Коронація слова-2010” (за книжку “У пошуках Огопого”).

2012 р. – переможець конкурсу “Книга року Бі-Бі-Сі-2012” (за книжку “Таємне Товариство Боягузів та Брехунів”).

2019 р. – письменниця Леся Воронина номінована на премію Астрід Ліндґрен-2020 – TheAstridLindgrenMemorialAward (ALMA). Переможця оголосять 31 березня 2020 р. у Стокгомі та Болоньї.

 

Джерело:
https://uk.wikipedia.org
 

 

До казки на гостини

 

Сьогодні на інтерактивну гру «До казки на гостини» завітали малята.  Дітки відгадували казки за ілюстраціями, з якої казки  речі та герої, залюбки брали участь у вікторині «Так чи ні»,  а також   познайомилися з народними та літературними казками. 

За активну участь у заході отримали смаколики

 

#тижденьпоезії2025

  Одна із найшанованіших українських авторок, поетеса і письменниця Ліна Василівна Костенко сьогодні відзначає свій 95- й день народження. 

    До ювілею поетеси в  бібліотеці відбулись поетичні читання «Краса – і тільки, трішечки краси, душі нічого більше не потрібно». 

Ми щиро вітаємо Ліну Василівну з днем народження, зичимо міцного здоров'я, бадьорості духу, миру та подальшої творчої наснаги.

(відео від 19.03.24)

Ліна Костенко "Страшні слова, коли вони мовчать"

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

               *  *   *

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.   

        *   *   *

Усе моє, все зветься Україна

Усе моє, все зветься Україна
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,- 
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є - дорога, явори,
усе моє, все зветься - Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Джерело:
https://photographers.ua/
https://marisam.com.ua/

Запрошуємо!

 

Історія України для дорослих

Запрошуємо на курс “Історія України для дорослих” від дружнього проєкту онлайн-школи “Нове Українство”

💡Цей курс створений, аби ті окремі дати та події, що залишилися в голові зі школи, склалися нарешті в цілісну картину.

Для тих, хто хоче:
✅ Добре орієнтуватися в ключових історичних подіях та персоналіях,
✅ Закрити білі плями в знаннях зі школи, так, щоб уміти дітям переказати / обговорити найважливіше,
✅ Сформувати цілісну картину становлення України,
✅ Розібратися, як минуле впливає на наше сьогодення,

ТРИВАЛІСТЬ:
3 місяці - 12 тижнів

📅 СТАРТ
18 березня 2025 (група по вівторках о 18:00 за Києвом)
27 березня 2025 (група по четвергах о 18:00 за Києвом)

ФОРМАТ:
Лекції з викладачем в ZOOM + трошки інтерактиву
1 раз на тиждень - 60 хв

ЧИ МОЖНА ПОДИВИТИСЯ КУРС В ЗАПИСІ?
Так!
*Ми розуміємо, що не всім може підійти розклад, тому є можливість перегляду курсу в записі у зручний для вас час.

Доступ до курсу в записі - до кінця року (31.12.2025)

Але якщо будете присутні наживо — зможете ставити запитання та брати участь в інтерактивних завданнях.

👨‍🏫 Викладач курсу: Євгеній Чигринець — аспірант НАН України у відділі ІІ світової війни та сучасної історії, викладач з 8-річним досвідом. Вміє розповідати історію так, що навіть 9-річні діти слухають із цікавістю, як казку. Після занять пана Євгенія 99% відгуків батьків: «Дитині цікаво!» «Дитині сподобалося!» 💬 Історія — це наша ідентичність, наше коріння та фундамент майбутнього, яке ми з вами творимо сьогодні. 👉 Хочете приєднатися? Заповнюйте анкету та дізнайтеся всі деталі Нехай історія України стане для вас не просто предметом зі шкільної програми, а захоплюючою мандрівкою-дослідженням свого генкоду! 🚀 Детальніше про онлайн-школу “Нове Українство”: Facebook  Instagram Відео Приєднатися

Національний тиждень читання. Тиждень поезії

 

Шановні друзі!

Державна установа «Український інститут книги» (далі – Інститут) проводить з 17 до 23 березня 2025 року Всеукраїнську інформаційно-просвітницьку тематичну акцію «Національний тиждень читання. Тиждень поезії».

Цьогорічна тема Тижня читання — «Пісня тисячі голосів», а гаслом стали слова Сергія Жадана:

«З чого все почалося? Вона заговорила про мужність і зброю. В неї навіть не голос – в неї багатоголосся».

Поезія — це спосіб почути одне одного. Це можливість зафіксувати чужий досвід і знайти відгук на свій. У складні часи вона стає мостом між тими, чиї шляхи, здавалося б, розійшлися. Ми маємо дуже різні голоси: голоси цивільних, що проживають війну у своїх містах і селах, військових, які боронять нашу землю, вимушених переселенців та емігрантів різних хвиль, дітей, волонтерів, людей з різних куточків країни та світу. Але всі вони разом творять спільний голос – голос сучасної української поезії.

Тиждень читання поезії покликаний підкреслити, що література дозволяє нам сприймати суспільство цілісно, не стираючи унікальність кожного досвіду. Вірші стають способом знайти слова для пережитого, відчути підтримку і взаєморозуміння. Цей тиждень — нагода вслухатися у багатоголосся української поезії, де кожен знайде слова, що відгукнуться в його серці.

 - Ви можете взяти участь в Акції (17.03.25-23.03.25 р.) у соціальних мережах: розмістити допис / низку дописів (текстові повідомлення, фото і відео) відповідної тематики, наприклад, опублікувати улюблені вірші (добірки віршів), поділитися своїми читацькими поетичними вподобаннями, які повʼязані з тематикою тижня поезії.

Просимо використовувати тематичні хештеги #тижденьпоезії2025 та візуальні матеріали, спеціально створені до події (інформаційні матеріали про Акцію). 

https://www.ubi.org.ua/uk/news/