Забуттю не підлягає!

 

    Сьогоні, 11 квітня - Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, який відзначається   за ініціативою ООН.    Щорічно, 11 квітня, Україна разом з усім світом вклоняється людям, які пройшли крізь жахіття фашистських катівень.
   Біографії цих людей - це справжні уроки мужності для молодого покоління.

  До цієї дати,  з  метою вшанування пам'яті жертв фашистських таборів, нагадування трагічних подій в історії людства, викликаних насильницьким втручанням в життя, національну приналежність і віросповідання; утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства, в бібліотеці оформлена книжкова виставка – пам'ять  «Забуттю не підлягає».

   Здається, так давно це було. Але тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. 
    Не обійшли жахіття війни  і нашу громаду.
  В роки Другої світової війни на території нашої  Коблівської громади в с. «16 жовтня» (нині с.Виноградне)  в 1941   діяв концентраційний табір.

   На кінець жовтня фашисти нагодилися в село уособлювати тут нову владу: залишилося 16 румунів та двоє німців - старшими над ними.

    Десь  у листопаді,   загнані  перед  очі  нових  хазяїв,  місцеві  жителі одержали  наказ: прибрати в корівниках, бо привезуть сюди військовополонених - концтабір буде.                       

    Встигли вичистити та настелити соломи лише в кількох корівниках. Фашисти не чекали, поки робота буде закінчена. В'язнів загнали на брудну голу підлогу. 

   За колючий дріт потрапили 500 радянських бійців, полонених у перші дні окупації  під Очаковом.       

  Листопад був холодним, а в'язні напівроздягнені. Годували їх запареним зерном. Пшениця чи ячмінь - що було. Щодня в'язнів ганяли на роботу - бити молотами каміння. Фашисти мостили бруківку від Коблевого до Федорівки.  
   Годували  їх  запареним зерном.
- Серце   кров'ю  обливалося, як подавали миски з тією кашею.  Рідко коли пшеницю видавали, все більше овес та ячмінь, - пригадує Н.П.Кокошко, яку разом з іншими жінками німці примусили варити  їжу полоненим.
  Підгодовувати полонених забороняли  і жорстоко  били тих, хто не виконував наказ. Але місцеві жителі, жаліючи полонених, виходили на дорогу, якою гнали їх з роботи, хто з куснем хліба, хто з кухлем молока. В'язні були такі голодні, що кидалися на їжу, калічачи один одного.   

 Через якийсь місяць-два їх залишилось удвічі менше. Помирали в'язні десятками.   Щодня з воріт табору виходила навантажена трупами підвода.  Трупи і напівживих румуни вивозили десь у кар'єр.  Останніх чомусь вирішили поховати на кладовищі.                  -На кладовищі  була  вирита велика яма, куди і скидали мерців, присипаючи  землею.  І не заривали, доки яма не наповниться до верху. Потім  викопували  іншу,-згадував М.М.Дибчук, свідок тих подій, житель села Виноградне. 

Влітку 1943 року в'язнів залишилося 50 чоловік з 500.
22 в'язні  поховані в кінці кладовища.

До вашої уваги, шановні наші відвідувачі,  видання, які найбільше розкривають дану тему.

  "Бузкові дівчата", Марта Холл Келлі.
Це не просто книга про нацистські концтабори, а нетипова історія про перипетії жіночих доль у воєнні часи й бажання виживати попри все. Працівниця Французького консульства у Нью-Йорку Кароліна Феррідей, польська дівчина Кася Кужмерик, молода німецька лікарка Герта Оберхойзер — здавалося б, що може об’єднувати ці жіночі постаті під час Другої світової війни? Їхні долі переплітаються так тісно, а поміж тим авторка показує ставлення до війни одразу трьох представниць різних націй: американки, польки та німкені, яких немилосердний час закидає у веремію страшних подій та перевіряє на міцність.

Маркус Зузак . Крадійка книжок.  Це книжка гіркого відчаю, неможливості змінити усе довкола, книжка боротьби та втрат. Книжка про силу слів. Книга розповідає про Голокост часів Другої Світової війни, вплив тоталітарного режиму Гітлера на людей, про Другу світову війну, книги. Читач задумується над проблемами ставлення до людей під час тоталітаризму, особливостями сімейного та державного виховання. Читач на собі переживає емоції людей, які загнані в глухий кут, які не мають виходу, відчувають тваринний жах і бажання вижити. Книга торкається загальнолюдських тем: що таке дружба, кохання, сім'я, милосердя.

Томас Кініллі «Список Шиндлера»
Оскар Шиндлер — мільйонер, успішний комерсант, запальний гравець, автогонщик, авантюрист, «справжній арієць» та… праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни.
На початку Другої світової німецький промисловець Оскар Шиндлер відкрив у Кракові фабрику з виробництва емальованого посуду. Найдешевшою робочою силою були євреї з гетто.

Танґо смерті» Юрій Винничук
Роман Юрія Винничука має два часові зрізи. Зокрема, в ньому описано події, які відбуваються у Львові перед війною і під час війни. Чотири друга: українець, поляк, єврей і німець переживають різні — веселі й сумні — пригоди.
Другий часовий зріз — це вже початок XXI сторіччя. Професор Ярош вивчає літератури, написані мертвими мовами. Він у процесі роботи дізнається про містичну практику переселення душ, яка стає можливою, якщо в момент смерті звучала відповідна музика. Загадкові ноти — і це історичний факт — звучали і в Янівському концтаборі на території Львова: «Танґо смерті», або танґо «Остання неділя» виконував під час розстрілів оркестр із в’язнів гетто.

Берхард Шлінк «Читець»
«Читець» — бестселер німецького письменника Бернхарда Шлінка.
Розповідь охоплює майже 40-річний період від 1958 по 1990 роки в Західній Німеччині. За сюжетом 15-річний школяр Міхаель Берг знайомиться з 36-річною кондукторкою трамвая Ханною Шміц. Між ними виникає роман. При цьому Ханна регулярно просить Міхаеля читати їй книжки. Потім жінка раптово зникає.
Через 8 років студент-юрист Міхаель потрапляє на показовий процес над наглядачками Освенцима. Серед підсудних він упізнав Ханну.
Роман описує розрив між поколіннями та осмислення молодими німцями злочинів періоду Голокосту.
За романом знято однойменний фільм, у якому Ханну зіграла Кейт Вінслет.

Пам’ятаймо про це! І хай пам'ять житиме вічно!