#УІК #Культурно_мистецький _проєкт

 Кручик. Ігор Інтелігенти під бомбами і ракетами

Київ: Саміт-Книга, 2024. – 80с.

Як поводяться культурні, освічені люди під час війни? Ті, хто не вміє воювати, але й не хоче тікати, боятися, тремтіти? Київ весь воєнний час протягом 2022-2023 рр. залишався культурною столицею України: театральною, художньою, музичною, видавничою. На війні не зникла необхідність читати книжки, ходити в театри й на вернісажі. Україна відстоює, крім іншого наші цінності, серед яких культура – чи не найголовніша. Автор спостерігав за подіями і людьми – і намагався їх зрозуміти і зафіксувати.

Гуцал, Віктор Музичні і «не музичні» вібрації. 

 Київ: Саміт-Книга, 2024. – 208с.

Видання присвячене подвійному ювілею уславленого маестро та колективу НАОНІ: 55-річчя Національного академічного оркестру народних інструментів України та 80-річний ювілей самого Віктора Гуцала — незмінного протягом півстоліття керівника оркестру, художнього керівника і головного диригента НАОНІ.

 

Башняк, Леся Ой, у лузі червона калина 

Київ: Саміт-Книга, 2024. – 120с.

У виданні розглядається творчість Українських Січових Стрільців, їхній вплив на українську культуру та формування національної ідентичності.

Книга описує стрілецьку творчість як унікальний феномен, що став важливим чинником у боротьбі за незалежність. Твори літераторів, художників і композиторів, створені стрільцями, увійшли в історію та сприяли збереженню національної самобутності.

 

Віктор Полянко. Слобожанська Атлантида
П’ятикласник Мирослав дізнається, що легендарний символ рідного міста втрачений, і вирішує його відшукати. Спершу цю затію ніхто не сприймає всерйоз, навіть батьки. Але після кількох мандрівок містом та околицями шукачі розкривають велику таємницю, яку лиходії приховували від сторонніх очей не одне століття.
 

 

Іван Молдован. Подорож до супергероїв
«Подорож до супергероїв» - це розповідь про семирічного Тарасика, який має незвичне хобі - любить слухати оповідання та казки про славетних українців, які перемагали лиходіїв. Їх щовечора читають йому батьки. І хто б міг подумати, що скоро Тарас сам вирушить у подорож світом історії. У цій мандрівці читачі дізнаються, через що довелось пройти нашому народові, щоб жити в країні вільних і сильних людей. А ще - що відчуває сім'я, коли тато залишає свою домівку і йде на війну. Ця історія щира та правдива, бо спирається на власний досвід автора.

Єва Лотоцька. Жінка роду мого
Роман «Жінка роду мого» — сага про життя чотирьох поколінь на тлі історичних подій в Україні, що охоплюють 1928—2023 роки. Наша історія рухається по спіралі: ті ж вороги, що відібрали юність і свободу Ганни століття тому, розпочали широкомасштабну війну тепер, коли Дарина насолоджується студентськими роками. Зрештою, навіть відносно спокійне життя Дарининих бабусі й мами лише напозір благодатне, бо бути українцями під совєтською окупацією непросто, часом небезпечно.

Степан Процюк. Пан. Роман про Євгена Чикаленка
«Легко любити Україну до глибини душі. А ви полюбіть її до глибини власної кишені», — ці слова Євгена Чикаленка стали чи не найцитованішими в час російсько-української війни, спонукаючи громадян до жертовності й водночас засвідчуючи повагу сучасних українців до цієї неординарної постаті в нашій історії.
Хто ж він — цей сподвижник, чия діяльність і через століття відгукується вдячністю в серцях земляків? Про це й розмірковує у своєму новому романі Степан Процюк, прагнучи не лише занурити читачів у багатогранний світ свого героя, а й показати передусім людину — Євгена Чикаленка. 

Ольга Сілакова. П'ять вершин
Головний герой історії – лисеня, що народилося в заповіднику. Коли його мама вирушає на полювання, малюк лишається наодинці та вперше починає самостійно досліджувати навколишній світ. Він навідує вершини гір, що колись височіли над прадавнім морем, зустрічає журавлів, гадюк, ящірок, блукає серед ендемічних рослин, що ростуть тільки тут. Читачі мандрують разом із ним, знайомлячись з унікальною природою та неймовірними пейзажами заповідної місцевості.

Роман Береза. Билиці Карпатського краю
Карпатський край, що віддавна вважався оазою переказів, легенд і билиць, постає у книзі як мальовничий куточок України, в якому досі живуть люди, наділені неймовірними можливостями, красою, силою і мужністю. Захопливі історії кохання, звитяги за щастя, містичні таємниці та несподівані відкриття, боротьба з підступністю і злом, яку ведуть персонажі оповідей, нерідко отримують неочікувану розв’язку. Познайомившись з героями билиць, поринувши в колорит їхнього життя і побуту, посмакувавши багатством мови, кожен читач матиме непересічну нагоду переконатися в тому, яка барвиста, неповторна і незнищенна культура українського народу.

Лана Перлулайнен. На край світу
В дохристиянські, язичницькі, часи в давньому Пліснеську народилися близнюки ― внуки головного жерця. За тодішніми уявленнями, у них була одна душа на двох: одному належала її світла половина, другому ― темна. Щоб не переплутати, рекомендувалось убити обох. Але жрець домовився з богами, знайшовши лазівку залишити дітей серед живих.
Близнюки підросли і вирушили в подорож на край світу: хотіли запобігти тому, щоб сонце померло і настала зима. Дорогою вони зустріли багато міфічних створінь, пережили безліч різних пригод і не раз були в небезпеці. Але мужньо і з вигадкою долали перешкоди. А ще їм наснилися віщі сни про майбутнє Пліснеська…

Валентина Возна. Казка про свічку.
 іл. Негуляєва. – Київ : Саміт-Книга, 2024. – 47 с. : іл.
Це історія декоративної свічки, яка символом вічності пройшла підвали окупованих міст, опинилася в зимових блекаутах, дивом зігрівала військових і допомагала пожежею боронити українських захисників. Врешті-решт опинилась у храмі, щоб поєднати тих, кого розлучила війна, ставши навіки символом пам'яті.

Ірина Шашкова-Журавель. Озеро у Квітосіївському парку. Данаприки
Маленькі чарівні істоти з потужною енергією полюбляють жити біля води. Вони звуться дана́приками на честь скіфської назви річки Дніпро «Данапр» («дан» — річка та «апр» — глибокий). Данаприки живуть в сучасному українському місті та, подібно до людей, є дуже різними. Так, комусь із них подобається дбати про довкілля, ділитись своєю позитивною енергією та розвиватись, а деяким більш до смаку зловтішатись та в різний спосіб (іноді дуже кумедно) капостити. Одного разу підступний данаприк — лиходій потрапляє до спільноти добрих данаприків з метою посіяти серед них заздрість та зруйнувати їх дружбу.

Альона Пуляєва. Справжні свята. Путівник для найменших
Пориньте у святковий світ України разом із книгою «Справжні свята. Путівник для найменших»! Ця книга розповідає про те, як насправді наші предки відзначали відомі свята протягом усього календарного року. Разом із нею найменші читачі…
§  дослідять історію відомих свят і зрозуміють, наскільки давніми є їхні традиції;
§  дізнаються, які страви готували до столу українці багато століть тому;
§  познайомляться зі справжніми українськими святковими персонажами, піснями та символами;
§  зрозуміють, чому нещодавно змінилися дати відзначення улюблених свят.
 

Герої нашої доби

 

14 березня в Україні  вшановують добровольців – людей, які не були військовими за професією, але в критичний для держави момент без повісток чи примусу, добровільно «поставили на паузу» своє попереднє життя й узяли до рук зброю, щоб захистити країну.

   До Дня добровольця в Україні  бібліотекарі Коблівської публічної бібліотеки підготували книжкову виставку-бесіду «Герої нашої доби».  Ця виставка присвячена мужності, самовідданості та незламності українських добровольців, які одними з перших стали на захист нашої країни.  На виставці представлена література, що розкриває історії добровольчих батальйонів та окремих бійців. Це документальні свідчення, автобіографічні розповіді, художні твори та збірки поезій, які відображають весь спектр емоцій, випробувань і звершень тих, хто за покликом серця став на захист України («Шлях українського воїна», Вторгнення в Україну», В.Горбулін «Російська війна проти України», С. Троян «Грані війни» та ін.) Також мова йшла про історичне значення добровольчого руху, його роль у сучасному етапі боротьби за незалежність, а також про особисті історії героїв, які не побоялися ризикнути життям заради свободи та майбутнього. Присутні згадати полеглих, вшанували живих.

Історія створення свята

 І 2014-й, і 2022-й рік показали, що воїни доброї волі в Україні – непоодинокі. Добровольчий рух – один з феноменів українського суспільства. Одна з наших суперсил.

У важкі моменти добровольці підтримали та посилили українську армію.

   У військо масово йшли найкращі. Люди, які мали досягнення та перспективи у цивільному житті, залишали бізнес і родини, наукові досягнення, успішну карʼєру в різних сферах і навіть своє життя в інших країнах та добровільно йшли на поле бою, щоб захистити Україну. Вони ризикували та ризикують життям заради нас. Чимало з них уже віддали свої життя.

Шана і памʼять – це найменше, чим можемо їм віддячити!

Чому День українського добровольця відзначається 14 березня?

  14 березня 2014-го на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили 500 бійців Самооборони Майдану. Вони сформували перший добровольчий батальйон для захисту України від російської гібридної агресії на Сході.
  Навесні того ж року виникла низка добровольчих формувань – як поза державними структурами, так і при облдержадміністраціях, Нацгвардії, поліції.
  У боях 2014–2015 років російсько-української війни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Більшість із них згодом трансформувалися у військові частини силових структур.

  Наступний сплеск масового добровольчого руху відбувся наприкінці 2021 – на початку 2022 років. На тлі загрози повномасштабної війни в країні формувалися підрозділи територіальної оборони. А після широкомасштабного вторгнення люди просто заполонили військкомати. Зараз Сили територіальної оборони є наймолодшим родом військ в українській армії.

    День українського добровольця встановлено Постановою Верховної Ради України від 17 січня 2017 року № 1822-VII на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

 

Джерело:
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/lokalna-pamyat-zahody-do-dnya-dobrovolcya-ta-inshi-novyny-z-regioniv
 

Зі святом!

 

8 березня в усьому світі відзначається Міжнародний жіночий день, а мільйони жінок і дівчат отримують привітання.

Цей святковий день - 8 березня, цілком присвячений найпрекраснішій половині нашого суспільства. Його популярність наростає і зміцнюється вже більше ста років. Історія появи міжнародного жіночого дня проста і зрозуміла - це була спроба відновити спотворену століттями справедливість по відношенню до жіночої статі, яка на стільки вкоренилася в суспільстві, що бути жінкою, ще якихось 100-150 років тому означало тільки одне - безправ’я і всецілий, навіть гнітючий послух. Як тоді, так і зараз існувала думка про те, що жіноча частина населення представляє його слабку частину. Цьому намагаються привести найбанальніші докази, мовляв чисто по фізичним показниками вони поступаються у силі і міці чоловічої частини суспільства. Але чому ж тоді на плечі наших жінок вивантажували і продовжують вивантажувати самі обтяжливі і трудомісткі заняття? Жінка витривала і в цьому вона перевершила чоловіка. Про її витривалості ходять легенди. Її витривалість помітна і проявляється на кожному кроці. Зваживши всі розрахунки можна прийти тільки до одного висновку: чоловік і жінка абсолютно різні, але абсолютно рівні між собою. Більш того - одне без одного приречені на смуток і печаль, і навіть вимирання.

Щоб ця думка дійшла до широкого громадського суспільства, до розуму сильних світу цього, необхідно було справді революційне втручання. І воно сталося.

   До цієї дати бібліотека презентує  пізнавальну книжкову виставку «Я-ЖІНКА…», яка розповідає про видатних жінок світу, які відігравали та відіграють роль у трансформації нашого суспільства і культури.

Історія жіночого дня

   Історія жіночого дня почалася 8 березня 1857, коли працюючі жінки Нью-Йорка вийшли на демонстрацію з вимогою

рівної з чоловіками зарплати і зменшення робочих годин - "Марш порожніх каструль". Активістки привернули увагу громадськості до питань жіночих умов праці. Після цього по всьому світу почали з'являтися жіночі профспілки, а дівчат стали приймати в університети. 

 Нові страйки пройшли в Нью-Йорку в 1909 році, а в 1909 американські соціалісти вирішили відзначати жіночий день в останню неділю лютого. У 1910 суфражистка Клара Цеткін ініціювала появу Міжнародного жіночого дня, коли жінки могли б збиратися на мітинги і розповідати про свої проблеми. 

Як було придумане свято 8 березня

   За однією з версій, свято було придумане на міжнародній конференції в 1909 році, де американські активістки

 зустрілися з Кларою Цеткін і Розою Люксембург. На цій зустрічі жінки вирішили відзначати Міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність, а перше святкування пройшло 19 березня 1911 року.

  За другою версією, свято було засноване американськими текстильницями, які виходили на мітинги з вимогою кращих умов праці і рівної зарплати з чоловіками. 

  У Радянському Союзі день 8 березня довгий час був звичайним робочим днем, тільки 8 травня 1965 він був оголошений святом. 

Традиції свята

  У цей день заведено вітати всіх близьких жінок - мам, сестер, бабусь, дружин, подруг, дочок і колег. Жінкам дарують подарунки і квіти, відзначають свято в сімейному колі. Привітання зі святом звучать не тільки від чоловіків - жінки також вітають один одного і обмінюються подарунками.

Дорогі жінки, вітаємо вас з Міжнародним жіночим днем! Бажаємо вам миру, чудових днів, наповнених радісними подіями, красивими словами, любов'ю і душевністю.
 Нехай ваші бажання виконуються все частіше, близькі оточують вас теплом і ніжністю, турботою і безмежною увагою. А щастя, удача і любов нехай слідують поруч всю довгу дорогу  і світле життя.

Джерело:
https://uk.wikipedia.org/wiki/
https://www.unian.ua/lite/