Бо поезія Ліни
Костенко - це і є наш дім.
Дім слова, пам’яті, гідності й правди.
Дім, у якому живе Україна.
Її рядки - це опора у складні часи, це тихе світло, яке веде вперед:
«І все на світі треба пережити…»
«І все на світі треба пережити…»
«Коли в людини є народ, тоді вона уже людина…»
У кожному її вірші - любов до рідної землі,
відповідальність за слово і віра в людину.
Сьогодні, у час, коли кожен із нас
по-особливому відчуває, що таке ДІМ, поезія Ліни Костенко звучить ще глибше і
сильніше.
Її
поезія - це голос нашої нації. Вона об’єднує всіх: від малечі, що тільки
вчиться читати, до досвідчених читачів та переселенців, для яких рідне слово
стало справжнім порятунком.
У часи випробувань її рядки стають для нас
і бронею, і ліками. Коли бракує слів, ми розгортаємо її книжки, щоб знайти там
відповіді, підтримку та ту саму незламну надію.
А треба жити.
Якось треба жити.
Любити
світ.
І щось в собі нести.
І
кожен фініш – це, по суті, старт...
Ці слова сьогодні звучать як маніфест
кожного українця. Поезія - це наш дім, який неможливо зруйнувати, поки ми
пам’ятаємо своє слово.
З днем народження, Ліно Василівно! Дякуємо за силу бути собою.
Немає коментарів:
Дописати коментар