За вікном похмурий день пізньої осені.
Природа вже втратила свої яскраві фарби. Але є квіти, які і зараз в останній
осінній місяць, не лише милують зір, але й облагороджують душу… Це королева
квітів-троянда. Троянда - символ краси, найсильніших почуттів та гарних
людських якостей. Троянда-це не квітка, це-любов, що палко ллється в серці й
завмирає кров від
почуттів, що линуть через край. Троянда-це не квітка, це-душа.
Упродовж всієї
історії людства троянда завойовувала серця людей. Всьому світу відомі її краса
й аромат. У народі троянду називають царицею квітів. У ній поєднались краса і
слава, печаль і страждання, любов і ненависть, всепрощення й гордощі. ЇЇ
особливість та чарівність підкреслювали ще наші предки й передавали з покоління
в покоління за допомогою народної творчості.
Ця квітка полюбилася не лише
українцям, а всім народам світу. Дивовижні пелюстки, пряний аромат – так і
зачаровує. А яка різноманітність кольорів! В народі ходить думка, що саме
троянда є віддзеркаленням душі людини. Цій квітці вже
тисячі років і майже стільки ж про троянди ходять легенди. Її оспівують у своїх
віршах поети, вигадують мелодії музиканти. І наша добірка сьогодні віршів про
троянду.
Обсипав ліс свої вершини,
Понуро сад схилив чоло.
Дмухнув сіверко на жоржини,
Морозом квіти обпекло,
І в пелюстках зчорнілих саду,
Серед загиблих лиш одна,
Одна лиш ти жива, трояндо,
Царице квітів запашна.
Обробка слів, переклад: М. Зірка
Осінні троянди
Осінні троянди в моєму саду
І ваблять до себе, і манять, і
кличуть...
До вас я щодня на гостину іду
Спивать насолоду й красу мальовничу.
Ви – квіти моєї палкої любові,
Ви – символ краси й почуттів
найсильніших,
Що ллються із серця із вами у змові...
Червоні
троянди мої наймиліші!
Я знаю: у вас є і серце, й душа,
І стебла колючі зовсім не завада,
Пелюстки бадьорить ранкова роса,
Її переливи – для мене принада.
Божественний дух ваш, як в храмі єлей,
Наповнює душу природи красою,
Ви – пристрасть і розкіш, і щастя
людей...
Між небом й землею в красі вашій стою.
автор: М_А_Л_Ь_В_А
Останні квітки
Ох, розкрились троянди червоні,
наче рани палкі, восени,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?
Не осиплються тихо ті квіти,
не настане життя в них нове,
ні, ударить мороз до схід сонця
і приб’є поривання живе.
І зчорніють червоні троянди,
наче в ранах запечена кров…
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
поки ще їх мороз не зборов!
Леся Українка
ОСÍННІ ТРОЯНДИ
У
замрÍяних троянд осінніх - особливий аромат.
Здається
він вже зовсім не таким, що
долинáв у літню днину...
В
нім поєднались нóтки дивні вогких
туманів й гіркоти
полину
З
серпáнком пряним,
солодко-терпким, що
по землі розвіяв
зорецвітний
листопад.
В
осінніх зачарóваних троянд пелюстки
теж відмінні
Від
тих, що лише вчóра мали яскраві,
соковúті кольори...
Тепер
на них, змарнілих,
- перших
врáнішніх морозів поцілунки крижані
І
намистини
сріблясті блищáть роси
холодної у тьмянім сонячнім
промінні...
Осінні
троянди мають
душу лірúчну;
Нерозтрачена
ніжність жевріє
в ній полум'яна.
У
молоцÍ білоснÍжнім сивочóлих
тумáнів
Стоять
вони, мов
фантастичних ліхтарів
міріáди...
Так
швидко час летить, мов
вершник на крилатому коні;
Усе
минає, і ніщо не вічне під
небом зоряним у
цім великім світі.
Усміхненого
літа лагідні мúті змінив
сумнúй сезон дощів одвічних...
Та
можна усе пережити, коли в
серці світла надія тихим
вогником горúть!
Тендітна
краса з троянд облетить, вкривши
землю вуáллю барвúстою.
Під
теплою ковдрою з
листя опáлого вони
поринуть в обійми до
сна чарівнóго.
Попри
злі холоди, життя
в них бринить, а
отже - всі негóди й вітри вони вистоять,
Навесні знов відрóдяться й
квітами гарними привітають
прихід
сонцесяйного
літа новóго!
(Наталі
Орішко)
Трояндово-осінній романс
Троянди мене запевняють - не буде зими!
У цьому саду покохалися Осінь і Літо.
Тут все вже цвіте і нічого ще не переквітло,
Співають птахи, і під ранок туманів дими...
В яскравих осінніх наметах дрімають вітри.
Короткі дощі заціловують шиби тендітно,
Та зблимує сонце - і знову на вулиці діти
І галас веселий - то кличуть сусідів до гри.
А я музикую натхненно у цьому саду,
Не струни на скрипці моїй - волосінь павутини.
На бабине літо й кохання не треба причини,
Та саме у них я пелюсткою тихо впаду.
Нехай спалахну ненадовго багаттям бучним,
Допоки волосся шовкове лиш почасти срібне,
Допоки тобі, довгожданий, я буду потрібна,
Цвістимуть троянди і в серці не буде зими.
Автор: Наталия Бугаре
Вірші про троянду
Мабуть не дарма є на світі троянди,
Їм місце знайдеться в саду, на веранді,
Як символ кохання, як символ надії,
Захоплюють, манять, занурюють в мрії,
Такі вони різні, такі досконалі,
Як символ розпусти, як символ моралі,
Ці квіти висловлюють вмить почуття,
Мінливі бажання, любов, каяття,
Їх колір про наміри вмить розповість,
Чи ніжність, чи біль, а можливо і
злість,
Хоч вік їх короткий – та сутність
безсмертна,
Водночас і звична, і безпрецедентна,
Краса їх чарує та змінює долю,
До меж насолоди, до крайності болю,
Шипів гострота, пелюсток оксамит,
Безмежжя чарівності й ніжності мить…
Надія Красоткіна
Вірші
про квіти – це не просто слова, це джерело натхнення та естетичної насолоди.
Вони дарують нам можливість по-новому поглянути на світ, відчути його красу та
гармонію.
Читаючи
ці вірші, ми не лише насолоджуємося красою квітів, але й занурюємося у світ
людських почуттів та переживань. Квіти стають мовою, якою поети говорять про
найважливіше – про кохання, життя та смерть.
А ще, шановні читачі, до вашої уваги книга Умберто Еко «Ім'я рози» Видавництва: Фоліо.
Це захоплююча детективна
історія, органічно вплетена в реальні історичні події ХІV століття. У
середньовічному монастирі за загадкових обставин один за одним гинуть ченці.
З’ясувати причину їхньої смерті доручено вченому-францисканцю Вільяму і його
помічнику Адсо. Розпочавши розслідування, вони занурюються у лабіринт
підступних інтриг, політичних махінацій, потаємних пороків та абсурдних
забобонів, якими сповнене життя монахів, і, вирішуючи багато філософських
питань, ідучи шляхом логічних розмірковувань, розкривають загадкові вбивства.
Друзі, ми вас чекаємо в нашій бібліотеці.
Немає коментарів:
Дописати коментар