Війна у пам'яті – біль у серці

 

      15 лютого для всіх – особлива дата. Це день пам'яті про сумнозвісні події війни в Афганістані, вшанування усіх воїнів – інтернаціоналістів, кому довелося виконувати військовий обов’язок  на території інших країн.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені  в Афганістан для надання  допомоги місцевому населенню в захисті від ворога. Розпочалася жорстока кривава війна, яка тривала понад 9 років.

    Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.

15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

     

З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вшановувати пам’ять про
бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.
    В Коблівській  ЦБ до Дня  вшанування учасників бойових дій на території інших держав  та  нагоди відзначення 33-ї річниці виведення військ  колишнього СРСР з Республіки Афганістан  провели  історичний інформ-дайджест «Війна у пам'яті – біль у серці». Присутні прослухали розповідь бібліотекарів  про страшні події тих років в Афганістані, згадали воїнів-інтернаціоналістів, які пройшли війну в Афганістані.
    Користувачі бібліотеки  переглянули  книжкову виставку «Війна  у пам’яті – біль у серці», яка складається з книг про війну в Афганістані, фотографій учасників бойових дій – наших земляків, статті із місцевих газет.

    Сьогодні вкотре, перегортаючи сторінки Афганської війни, яка і через 33 роки з дня виводу військ, нагадує про себе невимовним болем згорьованих родин, що втратили своїх синів, нагадує муками і стражданнями тих, хто пройшов через неї та залишився живим.
     Багатьом з них  вже не судилося повернутися на рідну землю. За офіційними даними, за весь час афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тисяча робітників та службовців. Загинуло 14 453 особи, з них убито в бою 9511, померли від ран і хвороб 3203, загинули в аваріях, катастрофах 1739, пропали безвісти 292.
      Через афганську війну пройшли 160 тис. українців. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80, поранено понад 8 тис, стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран, захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилася вдвічі.

   На цій страшній війні загинув і наш земляк  Віталій Бакурінський, який проживав  в с.Виноградне (Ленінка)

  До лав армії  був призваний у травні 1986 року.  В Афганістані служив спочатку в Кундузі, потім в Баграмі. Із зведень про воїна – інтернаціоналіста: „ Виконуючи бойове завдання, вірний військовій присязі, загинув у бою. Участь у бойових операціях брав неодноразово, проявляючи при цьому мужність і героїзм".

  Як згадував його товариш, односельчанин, нині покійний Віктор Лозенко: «Віталій отримав три пульових поранення в спину. Необхідно було терміново відвезти в госпіталь. Роздумувати було ніколи, але довезти не вдалося. Поранення виявилися смертельними. Коли „Груз 200" вантажили в „Чорний тюльпан", капітан, який повинен був супроводжувати вантаж, запропонував мені написати листа рідним, щоб під час приїзду в Коблеве передати їм. Я погодився, і тут же в кабіні автомобіля написав пару рядків» 

    Ще пригадав  Віктор випадок, коли  цинковий гроб з тілом  В. Бакуринського був доставлений в с. Коблеве. Машина зупинилася в центрі біля сільської ради. Капітан попросив жительку села, щоб вона передала батьку Віталія, щоб він прийшов до центру.  Жінка повідомила батька, що  привезли сина - необхідно, щоб той прийшов зустріти.

  Чоловік завжди залишається чоловіком, до всього звичним, але пережити сина - і серце не витримало, батько втратив свідомість.

   Указом   Президіума Верховної   Ради   СРСР   Бакуринський   В. Г. нагороджений орденом Червоної 3ірки посмертно.

   Вулиця, на якій колись мешкав у своєму селі Віталій Бакуринський, названа його іменем.

                      (Бойові друзі, керівництво сільради, ВАТ „Коблево", 15.02.1999 р.)

Ти – вічний біль, Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

"Старі оголошують війну,

а помирати йдуть молоді".

 

Герберт Губер