І слава їх встає не вмерши

І слава їх встає не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час.
Було їх триста. Триста перший –
І ти,
І я,
І кожен з нас…
Петро Шкрабюк

     У пам’яті кількох народів зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

    

Сьогодні, 29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Історики закликали нагадати про подвиг українських бійців під Крутами.

Студентів-воїнів, які боролися за свою державу, оспівували поети у всі часи.

 

Павло Тичина — Пам’яті тридцяти (1918)

 На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів українців
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! –
Понад усе вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. –
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
*

Микола Верес — Крути (1962)

 Зима. Студіть. Снігів тороси.
На них — червона пінь,
Спинив похід орди матросів
Палких сердець курінь.
Чорніє шлях. І сунуть лави,
І хтось уже вмира.
І наче грім, лунає «Слава!»
І кат кричить «Ура!»…
Огонь… Дими… Як злива, стріли
І ряд цілий упав,
Вони ж несли свій прапор сміло, —
Сини безстрашних лав.
А ворог сік… Вістки скорботні
Пливли, казали всім:
На смертний бій ішло три сотні,
З трьохсот — вціліло сім…
Та сніг розтав. Понад байраком
Блакить і сонце знов,
Лише в житах ростуть не маки —
Цвіте юнацька кров.
А вітер їх довкруг рік-річно
Збира у пишний жмут.
Плете з квіток легенду вічну
Про чин героїв Крут.
*

М. Лавренко, учасник Крутянського бою.
1978 р.

Крути
У думці – знову тліє – бій у Крутах…
О, неповторний часе золотий!..
Ми всі були зелені ще, як рута,
Але в душі палав вогонь святий.
І хоч навколо вир вогню шалено
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс;
Ми не схилили сонячне знамено
І бій важкий не видавив нам сліз.
Ми перед світом свідчили потугу
І довели, ми – лицарські сини,
Хоч не змогли розбити люту хугу
Та ще раз вчули пахощі весни.
За ту невдачу, що зазнали Крути…
Ні, не дарма пече серця наш гнів,
За ті могили, навіть без хрестів,
Що стогін їх щоночі й досі чути.
Хай виє знов зима поривом лютим…
Та ми – дорогу знаєм до мети:
Лицарство Крут! О, нам вас не забути.
Ваш чуєм зов – невтомно далі йти.