Мій
рідний краю чарівний
(до 226-річчя з дня
заснування с.Коблеве)
Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях безмежні степи, високі блакитні небеса, Чорне море та синій лиман! Хіба є що на світі краще за цю милу серцю землю, хіба є що дорожче за рідну землю!?
Рідний дім, дорога батьківська
хата, знайомі нам слова! Вони входять у нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею.Для кожного з нас найсвятішими є слова „мати - батьківщина". Адже батьківщина
- це не тільки наша країна, а і рідна домівка,
і те місце, де ти народився і
виріс, де минули найкращі роки твого життя. Немає в світі нічого кращого за рідний край. Край,
де
ти народився, живеш, де
поряд з тобою живуть батьки, близькі тобі люди та друзі.
Коблево - село, центр сільської
Ради. Розташоване на березі Тилігульського лиману, в 27 км на північний захід
від районного центру і за 45 км від найближчої залізничної станції Одеса. Через село
проходить автодорога Миколаїв - Одеса. Населення - 2568 чоловік.
На теперішній території Коблівської
сільської ради у ХVІІ- ХVІІІ століттях був розташований турецький пост. У 1788
році по здобутті Очакова російські війська вибили турок з їх посту, що на
Тилігулі, та розташувались у ньому.
Під час наступу на
Очаків через Постове проходило російське військо під командуванням
генерал-фельдмаршала Олександра Суворова. Солдати шапками насипали дорогу через
перешийок між морем і лиманом.
Генерал князь Волконський дозволив
своїм пораненим солдатам поселитися над берегом лиману. Призначення селища було в створенні перевалочного пункту для допомоги пораненим і потерпілим при нападі на Очаків.
Генерал часто їздив
до Одеси через Постове. І коли в 1792 році Волконський проїздив по цій
місцевості, він побачив, що село швидко росте.
Колишні солдати скаржились, що в
селі немає церкви та школи, які, як
правило, розміщувались
при церквах. Князь написав
прошення до Херсонської єпархії про будування церкви і сам виділив
для цього певну суму золотом.
На посвяченні церкви
був присутній та проводив літургію Київський архієпископ Алівросій. Сталося це на велике свято Трійцю, то й село стали називати Троїцьким. Та князь Волконський був уже літнім і вирішив здати землю в державний банк.
Це ж зробив і той пан, який мав земельну ділянку по лівій стороні від дороги. І в 1792 році вся ця земля досталася іншому володареві, коменданту міста Одеси, Хомі (Томасу) Кобле. Його землі тягнулися смугою від самого Чорного моря до села Березівка. Тут він мав власний будинок, конюшню, слуг. На своїх землях він дозволяє поселяться седянам – втікачам, відставним українським козакам.
Отже село Троїцьке
було перейменовано на Коблеве в честь власника земель. В дельті Тилігулу простягалися родючі землі і пан наказав керуючому видати
селянам низинну землю для влаштування городини.
Був там іспанський город, який обробляли
всією громадою для вирощування “земляних яблук” помідорів ( на той час їх поблизу
Одеси ще ніде не садили і, навіть, по Україні,
насіння помідорів Кобле одержав із Італії). Кілька років до міста Одеси йшли
цілі валки підвід, навантажені помідорами, роблячи добру послугу місту, базарні
ряди червоніли помідорами, досить їх було і в ресторанах, бакалійних лавках.
Тут під кручами і нині є
своєрідний коблевський Крим, якщо взимку в Коблеве мінус 20 градусів, то на
долині всього мінус -2-3 градуси. Поселення швидко розвивалось, податками не
обкладалось, але генерал Кобле був господарем земель недовго, так як скотарство
давало малі прибутки, а помідори через три роки почали висівати і в Молдові по
дністровських степах. Він продав свою власність поміщику Бродському, який
обкладав селян податками та експлуатував їх разом з іншими поміщиками.
Ось яка цікава історія створення нашого села.
Немає коментарів:
Дописати коментар