Великодній заєць

  Великодній заєць — це персонаж у звичаях народів європейського заходу, що нібито розмальовує яйця до Великодня та ховає їх у саду. Діти шукають Великодні яйця вранці у Великодню неділю.

    Мотив Великодневого зайця поширився в 2-й половині ХХ-го сторіччя в масовій культурі, що стосується Великодня — також через комерціалізацію й значною мірою витіснив попередніх постачальників Великодніх яєць. В деяких частинах Швейцарії «постачальниками» яєць була зозуля, в частинах Вестфалії ним був Великодній лис, у Тюрингії приносив лелека, а у Богемії — півень.

Символізм

 Заєць відомий як символ родючості за численне потомство. За часів античності була широко розповсюджена думка (у Плінія, Плутарха, Філострата), що заєць є гермафродитом.
 Заєць слугував священною твариною сакської богині місяця та родючості Еостре (від її імені походить англомовна назва Великодня — «Easter»).

  Давньогрецька ідея, що заєць міг розмножуватись, не гублячи цноти, вела до асоціації з дівою Марією. Тож зайці час від часу з´являлися в ілюстрованих рукописах та північно-європейських картинах Діви й дитини Христа. Поширене зображення трьох зайців, які символізують Трійцю. Вони розташовуються так, що заячі вуха формують трикутник, а кожне вухо належить одночасно двом тваринам.

  Походження

    Донині немає однозначного пояснення, звідки взявся заєць, що приносить яйця. Великодній заєць вперше згадується в професора медицини Георга Франка фон Франкенау (Georg Franck von Frankenau) в 1682 році (за іншим джерелом: в 1678 році) в його (медичному) дослідженні «De ovis paschalibus — про Великодні яйця». Він жваво описує звичай регіону Ельзас та суміжних областей й удається в своєму описі до негативних наслідків для здоров'я, що приносить надмірне

споживання цих яєць.Зв'язок християнської Пасхи з яйцем як символом відомий для різних європейських країн найпізніше з середньовіччя, але можливо й раніше. Поряд з цим, починаючи з Амвросія є інше тлумачення зайця як символу воскресіння.[Розмаїта християнська символіка з зайцем знайшла своє відображення в багатьох картинах та скульптурах середньовіччя. Зв'язок зайця з Великодневими яйцями залишається одначе неясним, хоча й родючість зайця сама по собі є зв'язок з весною. Наводяться такі гіпотези: Деякі ранні забарвлені великодні яйця містять малюнки трьох зайців — зображенням трьох зайців, чиї вуха складають трикутник — відомий символ трійці (первісне значення неясне). При нагоді можна було перейти від цього зображення до зайця як постачальника яєць.В одному місці Біблії, в Книзі Псалмів,104,18 в старих перекладах говориться про «зайця». 

Причиною цього був переклад латиною Книги приказок Соломонових, 30,26, в якій Ієронім переклав гебрейське «шафан» (Даман капський) як «lepusculus» (зайчик). Починаючи з пізньої античності цей уривок був інтерпретований як символ слабкої людини (зайця), що шукає притулку в скелі (Христі). Це тлумачення заснувало символіку зайця в християнській іконографії.     

Їжак та Заєць

У деяких стародавніх розповідях йшлося також про їжака, що шукає яйця, щоби з'їсти їх. Таким чином, Великодній заєць рятує яйця (життя) від їжака, що уособлює собою смерть. Цей сюжет містив підказку для дітей: бійтеся їжака, він має голки, колючий та руйнує життя. З часом цей мотив забувся.

Міжнародне поширення

Завдяки німецькомовним емігрантам великодній заєць був розповсюджений поза межами Європи.
Зокрема в США він дістав певної популярності. При чому в англійській переважає позначення «Easter Bunny» замість дослівного перекладу «Easter Hare», й через це образ часто тлумачиться як кролик.

В Австралії починаючи з 1970-х років поряд з «Easter Bunny» стоїть «Easter Bilby». Таким чином вказується на вид білбі, що знаходиться під загрозою зникнення — не в останню чергу через поширення європейського кролика — й збираються гроші шляхом продажу шоколадних білбі, які йдуть в фонд збереження цього виду
 

 Джерело:
https://uk.wikipedia.org/wiki/ Великодній_заєць

                

#УІК #Культурно_мистецький_проєкт

 Елеонора Добровольська. Історії про важливе. 75 притч для роздумів із дітьми

Це збірка коротких оповідок повчального змісту. Їх героями є не лише однолітки дітей, на яких розраховане це видання, а й звірята, птахи, рибки, квіти і навіть явища природи, з якими трапляються різні історії. Це невеликі прозові твори на сюжети з повсякденного життя, тому їхній зміст, навіть переданий в алегоричній формі, зрозумілий дітям молодшого шкільного віку. 75 притч допоможуть дитині знайти відповіді на велику кількість запитань. Дадуть їй уявлення про толерантність, сприятимуть розумінню толерантності як цінності сучасної людини. 

Володимир Тиліщак. 3 мамонтами і бізонами. Як жилося людям у льодовиковому періоді.                                                                    Володимир Тиліщак, археолог і публіцист, розповідає захопливу історію про льодовиковий період, про людей, які жили в ньому, а також про те, звідки ми можемо дізнатися, якими вони були. У яких домівках мешкали наші далекі предки? Що їли і як роздобували цю їжу? У що вдягалися? Як розважалися? Яким було їхнє дитинство? І які дивовижні звірі жили навколо них? «З мамонтами і бізонами» відповідає на ці питання — і ще на багато інших.

Зірка Мензатюк Планета диваків

Михась Попадюк живе в країні, що вже не існує. Шкільні пригоди можуть здатися смішними чи незрозумілими у сучасному світі. Та головному герою і його друзям доводиться стикатися зі спадщиною радянського часу: обманом, схильністю до крадіжок, намаганням перекласти провину на будь-кого. У таку прикру реальність раптово потрапляє зоряний прибулець з далекої галактики. Знайомство з ним - це велика подія для Михася, а заразом, - чимале випробування на чесність, порядність та відданість. 

Ігор Гирич. Як Україна ставала українською. Громадсько-політичне життя на підросійській Україні ХІХ – поч. ХХ ст.                                        Ця книжка присвячена суспільно-політичному життю підросійської України на зламі ХІХ і ХХ ст. Автор висвітлює історію українського національно-визвольного руху того часу, розглядає його на тлі інших національних рухів Центрально-Східної Європи, змальовує боротьбу українських інтелектуалів з Російською імперією та імперською громадською думкою, показує трансформацію поглядів українського інтелектуального середовища від федеративних ідей до самостійницького проєкту.

Віктор Горобець. Під булавою гетьмана. Права і вольності
Гетьманщини в умовах імперського підневолля.
Книга розповідає про одну з найяскравіших і водночас найдраматичніших сторінок вітчизняної історії ― виникнення й становлення ранньомодерної Української держави (Гетьманщини) та більш як столітню боротьбу за її збереження, захист від намагань Московського царства, згодом Російської імперії, обмежити її суб’єктність, уніфікувати самобутні державні порядки до загальноімперських зразків та, врешті, ліквідувати загалом.
 

Ірина Пономарьова. Маріуполь на хвилях історії (1780–2022 рр.)
Місто Марії. У пропонованому читачам нарисі історії Маріуполя Ірина Пономарьова зібрала надзвичайно цінний матеріал з історії міста: від часів, коли у Надазов’ї запорозькі козаки засновували зимівники, і до російської окупації у 2022 р. У цій книзі авторка зібрала безцінні відомості, зафіксовані в документах Маріупольської міської думи та Маріупольського грецького суду, міських часописах і записках мандрівників, купців, послів, листівках і фотографіях, спогадах і переказах містян і найвідоміших маріупольських блогерів — дослідників історії міста.

Ярослав Затилюк. Хотинська війна 1621 р. Козацька звитяга,
османські амбіції та європейське майбутнє.
У виданні описано перебіг військової баталії під Хотином 1621 року, її вплив на тогочасну Європу, а також представлено мілітарні, політичні та історичні традиції всіх учасників тих подій -українських козаків, литовських, польських, османських і татарських вояків. При цьому висвітлено інтерпретацію знаменної битви її сучасниками.
Ключовою особливістю цього видання є публікація зображень унікальних артефактів з колекцій провідних українських музеїв та архівів, а також документів і графіки з аналогічних установ Швеції, Польщі та Туреччини. 

 

Костянтин Дорошенко. Когнітивне розмінування
Збірка есеїв, в яких досліджуються культурні процеси України доби Незалежності, їх суголосність поступу цивілізованого світу. Це панорама українських проєктів за кордоном, колаборацій з іноземними колегами, внеску наших митців у міжнародні дискусії, нових підходів, які народжуються в Україні.

Євгенія Кононенко. Нескінчені розмови
Ідея цієї книжки народилася в Євгенії Кононенко, письменниці і дослідниці культури, після прочитання «Приватної книгозбірні» Борхеса, де висловлені думки великого мислителя про найславетніші літературні шедеври. Це видання така ж маленька бібліотека, що стала келією для письменниці, яка перечитує знакові книжки і пише про них, як про своє життя біженки у Франції. Видання містить ілюстрації знакових літературних місць, які відкрила для себе авторка.

Тарас Чухліб. Козацька Україна і султанська
 Туреччина від війни до миру
У пропонованій книзі схарактеризовано українсько-турецькі відносини протягом XVII — початку XVIII століть. Особливу увагу звернуто на підписання мирних договорів гетьманів Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Юрія Хмельницького та Пилипа Орлика із султанами Османської імперії.
Автор наголошує, що відносини козацької України із султанською Туреччиною були не тільки важливим етапом нашої історії, але й можуть упливати на сучасне національне державотворення та зовнішню політику Української держави.

 

 

«Пасха» чи «Великдень»?

 

Вже зовсім скоро в Україні будуть святкувати одне з найбільших церковних свят — Воскресіння Христове.
Паска – основний символ Великодня
А як правильно називається саме свято та його атрибути українською мовою: «Пасха» чи «Великдень», «куліч» чи «паска»: як говорити правильно? 

На жаль, багато українців називають це велике свято неправильно, а саме "Пасха«. В усіх словниках української мови закріплена назва “Великдень”. За словами кандидата філологічних наук, доцента, завідувача катедри української мови
і літератури та методики їх навчання Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії Романа Дубровського, слово “Великдень" походить від “Великий день”.Також є ще один, церковний, варіант — “Воскресіння Христове”. Як зазначає професор філологічних наук Олександр Пономарів, остання назва поширена не лише серед священників, її також використовують в урочистому стилі та в художніх творах.

В словнику української мови Бориса Грінченка взагалі немає слова “ПасХа”. Проте в інших словниках, як зазначає літератор та кандидат філологічних наук Роман Дубровський, слово “Пасха” можна знайти. Також воно означає “Пейсах”, “Песах” — це свято в іудеїв, в перекладі означає перехід і пов’язане з виходом євреїв з Єгипту, де вони перебували в рабстві.

Великодні страви: “паска” чи “куліч”, “сир” чи “творог”?

Як розповідає професорка та докторка філологічних наук Лариса Масенко, в українській мові солодкий обрядовий хліб, який печуть на Великдень, носить назву “паска". За словами Романа Дубровського, термін походить від єврейської назви свята “Пасха” або “Песах”, яке іудеї святкують в березні-квітні. Чому слово прижилося в українській мові? Дослідники вважають, що це можна пояснити спільним проживанням українців і євреїв на одній території. Відповідно, існував взаємовплив як мови, так і кухні та культури.

А ось слова “куліч” в українській мові не існує. Це російський варіант назви обрядового хліба. Дехто вважає, що “паска” — хліб, який готується з борошна, а “куліч” — десерт без борошна, наприклад, з сиру. Лариса Масенко зазначає, що це твердження є абсолютно неправильним. Паску можна готувати з борошна і будь-яких інших продуктів.

Останніми роками українці також часто використовують ще один русизм, коли говорять про великодні страви. Йдеться про "творог”, а також “творожну паску". Варто зазначити, що в українській мові таких слів не існує. Цікаво, що навіть деякі виробники молочної продукції почали використовувати ці терміни. Один із найвідоміших філологів України Олександр Авраменко наголошує, що в Україні потрібно вживати слово “домашній сир" або просто “сир”, але аж ніяк не “творог". Якщо ж говорити про “творожну паску”, тоді правильно вживати “сирна паска”.

Великодня атрибутика: “крашанки”, “писанки” чи “яєчка”?
  Писанка – найвеличніший  символ великодніх свят. Крашанки – це символ весни та зародження нового життя.
  Олександр Авраменко наголошує, що курячі яйця, які традиційно розфарбовують до свята, потрібно називати “крашанками" (якщо вони пофарбовані в один колір) чи “писанками" (якщо вони мають орнамент). Також мовознавець нагадав українцям, що не варто називати цей атрибут великого церковного свята "яєчками", адже це слово означає “парні чоловічі статеві залози”.

 

Джерело:
https://tsn.ua/ukrayina/pasha-chi-velikden-kulichi-chi-paska-pomilki-ukrayinciv-i-yak-govoriti-pravilno-2037067.html#genc824c8