Хрещення Господнє

     

    19 січня віряни відзначають Хрещення Господнє або ж Йордан, Водохреща, Богоявлення. Це третє та завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу у православних та греко-католицьких християн.

 

   За давніми переказами, Іван Хреститель охрестив у ріці Йордані Ісуса Христа, який досяг 30-річного віку. Коли це сталося – з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята – Богоявлення. 

 Йордану передує Водохресний вечір (Другий Святвечір), який святкують 18 січня  Особливого, символічного значення у свято Водохреща набуває вода. Одна з перших згадок про значущість води, набраної в день Хрещення Господнього, і про її властивості (головна з них – це довгий час зберігати свіжість, і не псуватися), міститься в одній з проповідей Іоанна Златоуста:

«У це свято всі, почерпнувши води, приносять її додому і зберігають на весь рік, адже сьогодні освячені води; і відбувається явне знамення: ця вода в суті своїй не псується з часом, але, почерпнута сьогодні, вона цілий рік, а часто два і три роки, залишається неушкодженою і свіжою».

Обряд Водохреща та свячена йорданська вода

   Опівночі перед Водохрещам вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрещам вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

  Ще за тиждень перед Водохрещам колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі-прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили  над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи, священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи "водичкою-йорданичкою". Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.

Зі святом вас, шановні друзі!