З Днем партизанської слави!

Там, де Ятрань круто в'ється,
Від пожару в'ється дим,
Партизан з чужинцем б'ється,
З чорним ворогом лихим.

       Андрій Малишко

 22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.

З метою вшанування подвигу партизанів і підпільників у роки Другої світової війни в Україні в бібліотеці відбулась  година  історичної пам’яті «Вони наближали Велику Перемогу». Діти дізналися про партизанський рух і підпільні організації на Україні та на території Миколаївської області в роки війни. Бібліотекарі підготували коментовану виставку – інсталяцію «Партизанськими стежками», яка розповідає про підпільні організації «Миколаївський центр» та «Партизанська іскра», а також про дітей -  героїв Шуру Кобера і Вітю Хоменко.

     Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

     Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.

     До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

    Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

  У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).

  У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через

у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.

     У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.

        На території Миколаївської області діяло 110 підпільних організацій, партизанських загонів і диверсійно-розвідувальних груп. Серед них: підпільна організація «Миколаївський центр», «Центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», «Вознесенський центр», Баштанський і Казанківський партизанські загони і багато інших.
 Більше 25000 патріотів у складних і важких умовах підпілля вели жорстоку боротьбу з лютим ворогом. Багато хто з них нагороджений орденами і медалями, а четирьом – В. О. Лягіну, П. К. Гречаному, В. С. Моргуненку, Д. Г.Дяченко присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.

  У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.(Пам'ятник В.Лягіну)

 В Миколаєві заходиться  пам'ятник піонерам-героям Шурі Коберу і Віті Хоменко.
   В Миколаєві заходиться  пам'ятник піонерам-героям Шурі Коберу і Віті Хоменко.
   Шура Кобер був німцем за національністю, йому пророкували блискуче музичне майбутнє, але з початком війни а він став розвідником, зв'язковим в Миколаївському підпільному центрі. Вітя Хоменко мріяв стати моряком, але під час окупації Миколаєва влаштувався офіц іантом в офіцерську їдальню. Він добре знав німецьку мову, вслухався в розмови офіцерів, збирав і передавав підпільникам цінні відомості. Разом Шура Кобер і Вітя Хоменко перетнули лінію фронту, щоб встановити зв'язок зі штабом партизанського руху. Завдання вони виконали і повернулися назад до Миколаєва - стрибнули з парашутом з літака, який доставив підпільникам рацію, зброя вибухівку. Але  провокатор видав юних героїв. Їх після тортур в гестапо стратили фашисти 5 грудня 1942 року.

    Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські п ідпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
  Дії партизанських  загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки жи вій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

   Нехай День партизанської слави зберігає в наших серцях такі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок і пам’ять. 

Джерело:
Інтернетресурси