Пам’ятаємо Кузьму

 

  Сьогодні, 2 лютого, в Україні вшановують пам’ять Андрія Кузьменка - відомого українського співака, шоумена, продюсера, лідера гурту «Скрябін».

  Андрій Кузьменко (1968–2015) народився в місті Самбір Львівської області у сім'ї вчительки музики та інженера. У дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза, потім – лікарем-неврологом. Музикою почав займатися з 8 класу, після того як родина переїхала до Новояворівська. Ходив до музичної школи, грав на фортепіано.

    Відслужив в армії, закінчив стоматологічний факультет Львівського медінституту. Але стоматологія  йому не подобалась, натомість дедалі більше захоплювався музикою, зокрема панком. Наприкінці 1980-их років Андрій Кузьменко разом із друзями створює гурт «Скрябін».

   Впродовж тривалого часу Кузьма працював ведучим популярних теле- та радіопрограм. Проявив себе і як талановитий письменник.

    Після початку війни на Донбасі, у «Скрябіна» стало з’являтися все більше пісень про політику і ситуацію в країні. Дві пісні стали пророчими.

Перша, «Годинник», вперше побачила світ у 1997 році у складі альбому «Казки». Вона починається словами: «Чую, брате, що буде війна, холодна і мокра, довга і зла. Квадратні на круглих будуть іти, за те, що ті рівні, як не крути».

   Друга пісня – «Сука-війна» написана Скрябіним незадовго до його загибелі у 2015 році. Її запис існує лише в демоверсії, а від кожного слова мурашки біжать по шкірі. Вона написана на тлі воєнної агресії росії на сході України, розпочату в квітні 2014 року. «Ти прийшла в мою хату, брудна і немита, І постукала в двері церковним дзвоном, Не питаючи згоди, до мене вселилась, І спокій забрала, не питаючи згоди… Розтрощила мій дім і пішла до сусідів», – такими словами почав свою пісню Андрій Кузьменко, називаючи війну «старою проституткою», яку ніхто не кликав.

Інші найвідоміші пісні гурту «Скрябіна» – «Спи собі сама» (2003), «Мовчати» (2003), «Люди, як кораблі» (2005), «Старі фотографії» (2005), «Маршрутка» (2011), «Мам» (2012), «Дельфіни» (2014), «Кінець фільму» (2016) та інші.

   У 2006 році видав книгу-автобіографію «Я, Побєда і Берлін», яка згодом декілька разів перевидавалась.

   Всенародну любов він здобув завдяки своїй чесності та відвертості. Скрябін не боявся висловлювати думки та демонструвати погляди, не зраджував своїй ідеї та переконанням. Навіть в останні хвилини життя, напередодні смерті Кузьма записав в смартфоні відео, на якому жорстоко, гостро, не добираючи слів, критикує стан доріг у Кривому Розі та Дніпропетровській

області в цілому. «Я показую вам, депутати і пане президенте, нашу країну, – звертається Андрій до керівництва держави. – «То є траса Олександрія-Кривий Ріг. Дякую вам за то, шо спи…дили всі бабки. Не хочете на своїх мерсах і лєксусах сюда на сафарі протрясти свій жирний целюліт?». «Це є наша фінальна точка – Кривий Ріг – продовжує Кузьма на другому відеозаписі пересуваючись на своєму автомобілі у місті. – «Якщо ви хочете кататися на яхтах чи на віндсерфінгу, бл…дь, чи просто, бл...дь, стати на лижі, с...ка, і повозитися по ріці, то треба просто приїхати у Кривий Ріг. Тут є предмет вашої роботи, шановні депутати», – сказав музикант і повторив проїзд перехрестям по глибокій калюжі. «Тут люди живуть і мусять через ту х...ню їздити кожний день, а ви навіть не маєте поняття, що десь такі є», – зазначив співак. Ще на одному відео Андрій звертається від імені водія криворізького трамваю «Щоб не бути голослівним. Передаю вам прівєт від воділи того бідного трамваю, який, ку…ва, мусить не їздити, а плавати, бл…дь, по вулицях. Тому що в той момент, коли в країні йде війна ви все ж таки ще пи…дите гроші. У вас вистачає совісті, с…ка, і нахальства, щоб тих людей мати за г…но і заставляти, бл…дь, жити їх в такій ср…ці. Дякую вам. За бардак», – резюмував Кузьма.

Про патріотизм і щастя

   Андрій Кузьменко справжній патріот своєї країни. Він мав особистий «кодекс честі». І ось деякі найкращі настанови з нього:
    «Я у свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші й абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні».
«Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна».

    «Якщо всі мовчать, то всім все подобається. Руїна в нас всередині».
   «Усі ці вишиванки на машинах, жовто-блакитні паркани, пофарбовані по іржі… Ці люди дотримуються якоїсь своєрідної естетики. Бо якщо ти робиш надовго – то малюй під лінійку, очисть від іржі… Я б не хотів, щоб в моїй країні були такі паркани або зупинки, на яких "Слава Україні" косо-криво написано. Ось така й країна, в принципі, як ті написи».
    2 лютого 2015 року Андрій Кузьменко загинув в ДТП  біля села Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області, повертаючись з останнього у своєму житті концерту в Кривому Розі.
Тодішній Президент України Петро Порошенко нагородив його орденом «За заслуги» I ступеня (посмертно).
   У серпні 2020 року Президент Володимир Зеленський присвоїв Андрію Кузьменку звання Героя України.

   Окрім музичної кар’єри, Кузьма активно займався волонтерством і допомагав українським   військовим. Його громадянська позиція була непохитною – він виступав за зміни в країні та закликав людей боротися за своє майбутнє.
   І після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року вони сприймаються зовсім інакше.

   Його слова залишаються актуальними, а музика – вічною. Пам’ятаємо Кузьму.