28 березня ми відзначаємо 81-у річницю вигнання нацистів
із території Миколаївської області.
До Дня визволення Миколаївської області від нацистів бібліотекарі для користувачів
підготували презентацію. «А пам’ять
жива» та
книжкову виставку
«Шлях до перемоги».
Світла пам’ять про всіх наших земляків, полеглих у кровопролитних боях. Вічна
їм слава, доземний уклін та шана!
У першій половині 1944 року на теренах
Правобережної України розгорнулися жорстокі бої, що зайняли значне місце в
історії Великої Вітчизняної війни. 4, 5 та 6
березня перешли у наступ 1-й, 2-й, та 3-й Українські фронти, а 15 березня – війська 2-го Білоруського фронту. Визвольні
наступальні операції (березень-травень 1944 р.) включали:
Проскурівсько-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Березнегувато-Снігурівську,
Поліську, Одеську та Кримську операції.У визволенні Миколаївської області брали
участь 2-й та 3-й Українські фронти [1].На початку березня командування 3-го
Українського фронту готувало операцію у районі Березнегувате-Снігурівка силами
8-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника В.І.Чуйкова і
кінно-механізованої групи під командуванням генерал-лейтенанта І.О.Плієва.
6 березня 1944 р. війська 3-го
Українського фронту під командуванням генерала армії Р.Я.Малиновського
форсували р. Інгулець. Солдатами 212 танкового полку під командуванням
майора Г.Г.Машкова від окупантів одним з перших було звільнено с.
Троїцько-Сафонове (7 березня 1944 р.) [2]. Вже 8 березня воїни 9-ї гв.
кавалерійської дивізії зі сходу, 4-го гвардійського механізованого корпусу – з
північного сходу і 30-ї кавалерійської дивізії – з півдня та південного заходу
підійшли до околиць Нового Бугу і в результаті бойового наступу звільнили місто
від нацистських загарбників. 9 березня бригади 23-го танкового корпусу
генерал-лейтенанта Ю.Г.Пушкіна діяли злагоджено, та добою раніше плану єдиним
ударом визволили Казанку. Цього ж дня військовими 4-го мехкорпусу під
командуванням Т.І.Танасчишина було звільнено районний центр Баштанку [3]. Для посилення фронту оточення, зранку 11
березня 1944 р. генералу Плієву було підпорядковано ще 23-й танковий
корпус генерала Ю.Г.Пушкіна. У цей час війська 28-ї армії
генерал-лейтенанта О.О.Гречкіна форсували Дніпро у районі Берислава та Каховки,
відтиснувши частини військ противника на захід та північний захід, почали
просуватися у напрямку Херсону. Зі сходу форсували ріку Інгулець, 13 березня
1944 р. визволили місто Херсон, яке на той час перебувало у складі
Миколаївської області. Бойові дії з 6 по 17 березня включно, що
проходили від Кривого Рогу до Південного Бугу, увійшли в історію як
Березнегувато-Снігурівська операція. За ці дні березня вщент було розгромлено
6-ту німецьку армію під командуванням генерал-полковника Холлідта. 15 березня першими до Нової Одеси вийшли
війська 46-ї армії. 394-а стрілецька дивізія оволоділа центром міста, східну
частину міста зайняла 4-а гвардійська стрілецька дивізія, невдовзі підійшла до
міста 79-а гвардійська стрілецька дивізія 8-ї гвардійської армії. 18 березня
1944 р. війська 46-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта В.В.Глаголєва
звільнили Нову Одесу [4].Після взяття Нової Одеси, почали форсувати
Південний Буг у напрямку до сіл Ковалівка та Андріївка 40-а гвардійська
стрілецька дивізія (командир генерал-майор Г.Ф.Панченко), 79-а гвардійська
стрілецька дивізія (генерал-майор Л.І.Вагін), 27-а гвардійська дивізія
(генерал-майор В.С.Глєбов), 39-а гвардійська дивізія (полковник В.М.Штриголь),
88-а гвардійська дивізія (генерал-майор Б.Н.Панков) та частини 74-ї
гвардійської стрілецької дивізії (полковник Д.Є.Баканов). Загальне керівництво
операцією здійснювали командири генерал-лейтенант Глаголєв та генерал-полковник
Чуйков. Противник розуміючи, що Ковалівский плацдарм відкривав військам 3-го
Українського фронту ворота до Одеси, здійснював запеклі контратаки. Бої тривали
до 26 березня, вони відзначалися великою напругою та особливим героїзмом. Учасники подій свідчили, що річка була червоною від
крові, а с. Ковалівка нагадувало одну велику рану. За неофіційними даними тут полягло більше 6000
наших солдат, багато з них залишилися невідомими, не знайденими [5]. 19 березня почалися бої на підступах до
Миколаєва, який був опоясаний чотирма кільцями протитанкових ровів, окопами,
мінними полями. Стрімко прорватися в портове місто було неможливо. Бої за Миколаїв вели війська трьох армій:
із півдня наступала 28-а армія генерал-лейтенанта О.О.Гречкіна, зі сходу – 5-а
ударна армія генерала В.Д.Цвєтаєва, а з північного сходу – 6-а армія генерала
І.Т.Шлеміна, а також 384-й окремий батальйон морської піхоти
Чорноморського флоту під командуванням К.Ф.Ольшанського, частини сил 23-го штурмового авіаполку під командуванням майора І.І.Трушина, 11-го
винищувального авіаполку майора К.Д.Денисова. Ще 10 березня 1944 р. літаки 23-го
штурмового та 11-го винищувального авіаполку наносили штурмовий удар по
стаціонарному Миколаївському аеродрому, де знаходилася значна кількість літаків
противника, що заважали проходженню уперед 3-го Українського фронту [6]. Під час наступу на Миколаїв в ніч на 26
березня на територію Миколаївського морського порту було сплановано
висадку десанту: 55 моряків з 384-го батальйону морської піхоти і 12 саперів
однієї з частин 3-го Українського фронту. Десант, командиром якого був старший
лейтенант Костянтин Федорович Ольшанський, мав відтягнути на себе частину сил
ворога, відволікти від основних бойових атак, що планувалися провести для
визволення міста. Десантники з місцевим провідником
А.Андрєєвим зробили висадку на вісімнадцятому причалі зірваного порту й
зайняли контору елеватора. Вранці зав’язався бій. Ольшанці протягом двох діб
відбивали атаки окупантів, при цьому знищивши 2 ворожі танки і біля 700 солдат
і офіцерів противника. Цим вони посіяли паніку у тилу ворога, але й особисті
втрати були значними – 41 убитий і кілька важкопоранених. Із усього складу
десанту залишилося живими 12 осіб. Мужній десант утримував маленький
плацдарм аж до підходу частин 28-ї армії [7].27 березня жорстокий бій розгорнувся й на
околицях Миколаєва. Подолавши протитанковий рів, увечері 27 березня полки
дивізій повільно, але наполегливо, крок за кроком, все ближче просувалися до
міста. Першими на його околицю увірвалися бійці 148-го гвардійського
стрілецького полку під командуванням П.І.Синенка. Батальйони майорів
І.М.Остапенка і П.Д.Синчинова наполегливо проривались уперед. Діючи енергійно і
рішуче, командири відділень старший сержант П.Кошевенко, сержанти Н.Морозов,
І.Баранов, молодші сержанти В.Чернишов, А.Маврін, рядовий А.Суворов проявили
майстерність у веденні визвольних боїв [8].В ніч на 28 березня 61-а гвардійська і
243-я стрілецькі дивізії 6-ї армії під сильним вогнем противника на підручних
засобах форсували Інгул і в 3 години ночі з півночі ввійшли у Миколаїв. Гвардійці 150-го полку, увірвавшись на
північно-східну околицю міста, рішуче громили ворога. Успішно діяли бійці
відділень старшого сержанта В.Гурєва і сержанта П.Ватуліна. 152-й полк, долаючи
опір, у взаємодії з 150-м полком тіснили відступаючого ворога до Південного
Бугу. 99-й окремий гвардійський мотоциклетний
батальйон під керівництвом капітана С.Суботіна, скориставшись тим, що серед
притиснутих до ріки окупантів почалася паніка, швидко атакував ворога, і
відкинувши його, переправився на західний берег Бугу. Підрозділ саперів 55-го
окремого гвардійського саперного батальйону своєчасно знешкодили заряди
вибухівок, встановлених ворогом на мосту. По захопленій переправі через
Південний Буг хлинули частини 28-ї і 5-ї ударної армії. На ранок 28 березня з’єднання 3-го
гвардійського корпусу генерала Бєлова і 37-го генерала Горохова, 5-ї ударної і
28-ї армій повністю оволоділи містом. Після цього війська лівого крила 3-го
Українського фронту, форсуючи Південний Буг, зав’язали визвольні бої на
підступах до Очакова [9]. За героїзм, проявлений під час визволення
Миколаївщини, Указом Верховного Головнокомандуючого 11-ти з’єднанням і частинам
було присвоєно почесне найменування «Миколаївський»: 86 гв. стрілецькій дивізії
(командир полковник В.Соколовский), 108 гв. стрілецькій дивізії (командир
полковник С.Дунаєв), 1-му укріпленому району (командир полковник С.Нікітін),
384-му окремому батальйону морської піхоти (командир майор Ф.Котанов), 2-му гв.
мехкорпусу (командуючий К.Свиридов), 99-му окремому гв. мотоциклетному
батальйону (командир капітан С.Суботін), 92-му гв. корпусному артполку
(командир полковник П.Коннов), 38-му окремому лінійному батальйону зв’язку
(командир полковник П.Андрєєв), 282-му окремому авіаполку зв’язку (командир
полковник Биков), 23-му штурмовому авіаполку і 11-му гв. винищувальному
авіаполку. Вісім з’єднань були нагороджені орденом Червоного Прапору, чотири
з’єднання – орденом Суворова 11-го ступеню [10]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20
квітня 1945 р. за мужність, відвагу та героїзм у боях проти
німецько-фашистських загарбників весь загін моряків 384-го батальйону морської
піхоти був приставлений до вищої урядової нагороди СРСР – звання Героя
Радянського Союзу [11]. Їх провідник, місцевий рибалка А.І.Андрєєв звання Героя
був удостоєний 8 травня 1965 р. [12]. У лавах військових з’єднань воювали цілі
полки й дивізії, сформовані із осіб різних національностей. За мужність,
проявлену в боях при визволенні Миколаївщини, звання Героя Радянського Союзу
удостоєні понад 100 осіб і кільком з’єднанням і частинам Червоної Армії були
присвоєні найменування «Новобузьких», «Вознесенських», «Первомайських».Звільнивши Миколаївщину, війська
Українського фронту продовжили звільнення населених пунктів на правому березі
Південного Бугу та Північного Причорномор’я.Навічно зберігатиметься у серцях
миколаївців світла пам’ять про тих, хто боровся, і тих, хто загинув смертю
хоробрих за свободу і незалежність наших земель. Джерело:
https://old.archive.mk.ua/pubonsite/497-pub-70vyzmyk.html
